40 днів Муса-Дага

Але подорожнi були молодi, порятунок прийшов несподiвано, перед ними свiтилися добрi старечi обличчя батька, священика, лiкаря, iм говорили ласкавi слова, iх обвiвало теплом батькiвщини, тому мандрiвники швидко отямилися, i надлюдська втома моментально змiнилася бурхливим пожвав-ленням.

Пастор Арам повторював:

– Не порiвнюйте це з колишнiми погромами… Це – набагато гiрше, набагато нестерпнiше, нещаднiше, нiж усi погроми, i, головне, тривае набагато довше. Це не зникае нi вдень, нi вночi…

Вiн стиснув пальцями скронi.

– Нiяк не можу впоратися з собою. Дiти весь час стоять перед очима… Тiльки б Вудлi вдалося iх урятувати…

Доктор Алтунi мовчки обстежив руку Іскуi, iншi розпитували Арама. Запитання, цiлком природно, сипалися з усiх бокiв:

– Чи можна чекати, що вони обмежаться тiльки Зейтуном?

– Далебi, вже й Айнтабська громада крокуе трактом?

– Що чути в Алеппо?

– Чи е якiсь звiстки з iнших вiлаетiв?

– А ми?

Лiкар розмотав бинт i обмивав теплою водою набряклу руку Іскуi.

Вiн iронiчно засмiявся:

– Куди ж ще нас засилати? На Муса-Дагу ми i так уже вигнанцi.

З майдану в кiмнату увiрвався гомiн голосiв. Тер-Айказун припинив балачку. Вiн пiдняв на Габрiеля своi лагiднi та вольовi очi:

– Будьте ласкавi, Багратяне, скажiть людям на площi кiлька заспокiйливих слiв, аби вони розiйшлися нарештi по домiвках.

Чому Тер-Айказун доручив це Габрiелю, парижанину, в котрого не було нiяких точок дотику з тутешнiми сiльськими жителями? Розмовляти з односельцями мав би мухтар Кебусян – це його справа.

А може, священик переслiдував своiм проханням якусь потаемну мету?

Багратян боявся i соромився. Але все ж таки послухався Тер-Айказуна, тiльки повiв iз собою за руку Стефана. Вiрменська була, правда, його рiдною мовою, але в першу мить, коли потрiбно було промовляти до натовпу (тим часом той зрiс уже до пiвтисячi), вiн вважав свiй виступ нетактовним, недозволеним втручанням. Йому чи не легше було б висловлюватися турецькою, вiйськовою мовою.

Але важко було тiльки почати, потiм склади самi собою вляглися в слова, давня мова ожила в чоловiковi, дала паростки та пагони.

Вiн попросив жителiв Йогонолука й iнших селищ, котрi чомусь тут опинилися, спокiйно розiйтися по домiвках. У Зейтунi – i бiльше нiде – сталися порушення закону, справжню причину яких ще треба буде розслiдувати. Кожен вiрменин знае, що Зейтун споконвiку був на особливому рахунку.