40 днів Муса-Дага

А бiднi цi янголи Страшного суду волочилися iз Зейтуна, Мараша, Айнтаба i з вiлаета Адана. Вони йшли з пiвночi – iз Сиваса, Трапезунда, Ерзерума, а зi сходу – з Карпута та заселеного курдами Дiарбекiра, з Урфи та Бiтлiса. По той бiк Тавра, не доходячи до Алеппо, всi цi ешелони сплiталися в единий нескiнченний повзучий людський килим.

Однак у самому Алеппо не вiдбувалося нiчого, як i в багатолюдних санджаках i казах вiлаета. У мирi та злагодi розкинулося узбережжя, височiв Муса-Даг. Здавалося, вiн нiчого не знае про страшну ходу, що прямуе не так уже й далеко вiд нього.

Як довго тягнулися цi тижнi! Життя в Йогонолуку, як звикли казати, йшло своею чередою. Втiм, тут цей вислiв навряд чи доречний навiть у поверхневому його значеннi. Про «це» люди не згадували, але найстрашнiше було те, що вони майже не розмовляли.

На полях i в садах, на гребенi i за токарним верстатом люди працювали, як i ранiше, либонь, навiть ретельнiше та стараннiше, нiж ранiше. Мiсцевi гендлярi iздили на щотижневий базар в Антiохiю, i, як повелося з давнiх-давен, турецькi скупники приiжджали у вiрменськi села та неквапливо торгувалися через кожну пара, немов би нiчого особливого не сталося.

Усе було як завжди, проте зовсiм iнакше. Здавалося, що люди зануренi в гiпнотичний сон, коли можна, як наяву, займатися повсякденними справами. Їм було все вiдомо. Люди знали: жити iм чи не жити – ймовiрно, питання тижнiв. Кожен знав це i все ж не знав. І думав: далебi, дiтей Муса-Дага мине небезпека, якщо вже дотепер нiчого не сталося? Округа лежить вiддалено, хiба це не сприяе тому, щоб влада про неi забула? Чи не ховаеться за цiею глибокою тишею добрий знак?

Ось чому кожен намагався пiдтримати цю тишу, щоб не розбудити злих духiв.

Ось чому кожен iз головою занурювався в дрiмотну суету буднiв, наче у свiтi, де вiн жив, панувала вiчна безпека. Приклад цьому подавали доктор Алтунi, аптекар Грiкор i навiть сам Тер-Айказун. Старий лiкар, як i ранiше, роз’iжджав верхи на ослi, вiдвiдуючи хворих, i так само проклинав свое нездале життя, буцiмто нiчого гiршого з ним статися вже не могло.

Ночами Грiкор здiйснював з учителями сократичнi прогулянки i, показуючи iм зiрки, незаперечним тоном перелiчував назви, числа i вiддаленiсть вiд Землi, нiхто йому не перечив. А якщо вiд цих мiльярдiв кiлометрiв у вас уже голова пiшла обертом, то навряд чи до вашого слуху дiйде слабке вiдлуння вибуху катастрофи.