40 днів Муса-Дага

Мюдiр прийняв вiдвiдувача дивовижно чемно i навiть пiдсунув йому крiсло ближче до письмового столу. Запаленi очi чоловiка з рiдкими, як у всiх рудих людей, вiями весь час дивилися повз, уникаючи погляду Багратяна. Габрiель знову, деще пiдкреслено, назвався. Мюдiр злегка схилив голову:

– Знатний рiд Багратянiв нам вiдомий.

Не можна було не визнати, що слова i вся звичка мюдiра справили на Габрiеля приемне враження. Голос вiдвiдувача зазвучав упевненiше.

– Сьогоднi у декого з моiх землякiв, та й у мене також, вiдiбрали паспорти.

Мюдiр довго мiзкував, гортав папки, даючи зрозумiти, що, будучи вкрай перевантажений справами ввiреного йому вiдомства, не може тримати в пам’ятi всiлякi дрiбницi. Нарештi вiн зволив згадати:

– Авжеж, певна рiч! Паспорти. Цей захiд вжили не за розпорядженням мiсцевоi влади, а згiдно з приписом його ясновельможностi пана мiнiстра внутрiшнiх справ.

Вiн витягнув видрукуваний на машинцi аркуш i поклав перед собою.

Габрiель поцiкавився, чи поширюеться цей припис на всiх без винятку. Вiдповiдь прозвучала дещо ухильно: широких народних мас це навряд чи торкнеться, адже паспорти найчастiше е тiльки у багатих купцiв, гендлярiв та iнших осiб такого штибу.

Габрiель не мiг вiдiрвати очей вiд довгих нiгтiв мюдiра.

– Я провiв усе життя за кордоном, у Парижi.

Чиновник знову схилив голову:

– Нам це вiдомо, ефендi.

– Тому не звик до протизаконного позбавлення волi…

Мюдiр поблажливо посмiхнувся.

– Ви переоцiнюете значення цього заходу, ефендi. Адже ми зараз воюемо. Втiм, нинi нiмецькi, англiйськi та французькi громадяни також змушенi миритися багато з чим, до чого ранiше не були звичнi. В усiй Європi вiдбуваеться саме таке. Прошу також взяти до уваги, що ми перебуваемо безпосередньо в тилу Четвертоi армii, а отже, у вiйськовiй зонi. Тому й необхiдний контроль над пересуванням людей i транспорту.

Пояснення звучало переконливо, i на душi Багратяновi стало легше. Те, що сталося сьогоднi вранцi i через що вiн щодуху мчав до Антiохii, вiдразу втратило гостроту. Держава змушена захиститися. Чутки про шпигунiв, зрадникiв, дезертирiв не припиняються. Не можна судити про адмiнiстративнi заходи з йогонолукськоi глушини.

Подальшi аргументи мюдiра також провадили до того, щоб розсiяти тривогу та недовiру вiрменина.