40 днів Муса-Дага

] – нацiональному вбраннi мусульманок. Трапляються, правда, й емансипованi молодицi, котрi не ховають обличчя, в сукнях, з-пiд яких видно ноги в шовкових панчохах. Часом у людському потоцi продрiботить, низько опустивши голову, важко навантажений вiслючок, цей безнадiйний трудяга тваринного свiту.

Габрiелю здавалося часом, що це одна i та ж тваринка, що раз по раз виникае перед очима, невпинно киваючи головою, i, мабуть, той самий халамидник, котрий вiв його за повiд. Але все тут, весь цей свiт – чоловiки, жiнки, турки, араби, вiрмени, курди, солдати в зеленувато-коричневих одностроях, вiслюки та кози – усi вони, корячись единому ритму, злилися в якесь невимовне цiле: повiльний, широкий крок перевальцем, нестримний потяг до якоiсь мети, пiзнати яку не дано.

Габрiель згадав запахи дитинства. Запах киплячоi кунжутноi олii, що розноситься по всьому провулку з казанiв iз варивом. Запах рясно приправлених часником баранячих фрикадельок, що клекотiли в пiдливi на пательнях, поставлених прямо на вугiлля. Запах гниючих овочiв. І все перекривае людський запах, запах людей, котрi сплять уночi в тому ж одязi, який вони носять удень.

Упiзнав чоловiк i палкi наспiви вуличних торговцiв:

– Jа rezzak, jа kerum, jа fellah, ja alim.

Як i ранiше, самозабутньо виспiвуе хлопчик iз кошиком, котрий торгуе круглими бiлими хлiбинами:

– О, Боже-живильнику, о многомилостивий, о Вседержителю, о Всезнаючий!

Як i ранiше, звучало стародавне зазивання, що славить свiжi фiнiки:

– О, смуглянко моя, о смуглянко пустелi, о панно!

І, як i ранiше, гортанно вигукуе торговець салатом:

– Ed doim Аllah, Аllah ed doim!

А те, що один лише Бог – вiчний, мало, вочевидь, втiшити покупця при оглядi товару.

Габрiель купив беразiк – булочку, намащену виноградною патокою. Цей «ластiв’ячий дзьобик» також пам’ятний iз дитинства. Та, ледь надкусивши, чоловiк вiдчув огиду i тут же вiддав перепiчку хлопчику, котрий, як зачарований, дивився йому в рот. На кiлька секунд Габрiель заплющив очi – до того раптом його знудило.

Що ж сталося i чому так змiнився свiт? Тут, у цiй краiнi, вiн народився. Тут вiн мав би почуватися своiм. Але чи це можливо? Цей базарний потiк, що струменить нестримно i розмiрено, змусив Габрiеля засумнiватися: а чи тут його батькiвщина? Вiн це вiдчував, хоча мерехтливi замкнутi обличчя на нього не дивилися. А молодий мюдiр? Вiн прийняв Габрiеля з повагою, дуже чемно. «Знатний рiд Багратянiв».