40 днів Муса-Дага

]… Великий господь… Це нiкуди не годиться… Але, вочевидь, це неправда… Ла мулу iла’лла… Теревенять усiляке… Либонь, i це пуста балаканина…

Жирний бас сповнений презирства:

– Я маю дуже важливi листи вiд однiеi високопоставленоi особи… вiрного друга…

Третiй голос – гугнявий голос-пiдбурювач, полiтикан-базiкало, у котрого серце радiе, коли все на свiтi йде шкереберть:

– Не можна ж такого допускати… Треба покласти цьому край… Куди дивиться уряд? Куди дивиться «Іттiхат»?.

Четвертий голос, заклопотано:

– А Зейтун?

Мирний дiдок:

– Зейтун? Як же? Боже всемогутнiй! Що ж сталося в Зейтунi?

Пiдбурювач, багатозначно:

– У Зейтунi? Повiдомлення про це вивiшено в читальнiй залi хюкюмета… Кожен може переконатися…

Поiнформований бас:

– У цих читальнях, якi всюди повiдчиняли нiмецькi консули…

Із найвiддаленiшого тапчана його перебивае п’ятий голос:

– Читальнi вiдчиняли ми самi.

Темний морок незрозумiлих натякiв: «Кешкерян… Зейтун… Треба покласти цьому край».

І все ж Габрiель усе втямив, не розчувши лише деяких подробиць. І поки служка гупав п’ястуками в його плечi, турецькi голоси настирливо дзюркотiли, вливалися у вуха, як вода.

До болю соромно! Вiн, котрий ще недавно гидливо дивився у бiк вiрменських ринкових торговцiв, почувався зараз вiдповiдальним за них, мiцно спаяний iз цими людьми спiльною долею народу.

Тим часом добродiй, котрий лежав на найдальшому тапчанi, крекчучи, пiдвiвся. Вiн пiдiбрав свiй бурнус, що служив також купальним халатом, i, похитуючись, зробив кiлька непевних крокiв примiщенням.

Тепер Габрiель його розгледiв: дуже високий i гладкий. Грунтовна мова чоловiка i те, як беззаперечно присутнi його слухали, наводили на думку, що це – особа, надiлена владою.

– Про уряд судять несправедливо. У полiтицi на однiй нетерплячцi далеко не заiдеш. Обставини складаються зовсiм iнакше, нiж уявляють собi неосвiченi простолюдини.