Норма

В комп’ютерi не знайшлося нiчого важливого i тому Альвар очiкував на той момент, коли оселя буде порожня. Хлопець, який слiдкував за будинком, подзвонив йому вiдразу, коли все було чисто.

– Шукай адресну книгу, листiвки, папiрцi для нагадування, лотерейнi бiлети, авiабiлети, квитанцii з готелiв, орендованих квартир, – сказав Альвар. – Іншi телефони, карти пам’ятi.

У виразi обличчя Альвара Марiон прочитала його думки. Те, що йому варто було б самому керувати справою. Тодi таких ляпсусiв не було б.

Вони б вже знали, хто поставляв Анiтi украiнок, Марiон не потрiбно було б думати, ким iх замiнити, а брат знову отримав би один iз найчисленнiших своiх бонусiв, i галасливий iнцидент клана був би стертий з iсторii, а вони були б у безпецi.

– Маргiт жила тут два тижня i, напевно, вже багато iнших встигло побувати в квартирi, – пiдмiтила Марiон, хоча i знала, що перевiрки почалися вiдразу ж пiсля смертi Анiти. Клановi пси знали вже всiх, хто живе в цьому самому пiд’iздi, iхнiх близьких та рiдних, iхнi захоплення та щоденнi ритуали.

Незнайомцi кидалися в очi вiдразу i, очевидно, Ламберт вiдправив когось iз хлопцiв на похорон, а когось чергувати бiля будинку Анiти. До того ж брат не був впевнений, що тiльки Маргiт з усiх, хто був на похоронах, користувалася квартирою. Через купу псiв Ламберта не прослизнув ще нiхто i нiколи.

– Розкажи ще раз, що ти бачила на похоронi.

– Скiльки ще разiв ми будемо через це проходити? Спитай у своiх людей, чому вони нiчого не знайшли тут, – сказала Марiон та глянула на годинник.

Норма була на роботi, Маргiт поiхала, у Альвара був цiлий день i Марiон тут не була потрiбна, i не хотiла вона тут бути, i не пасувала вона до цiеi ситуацii. Вона розплакалася i знову взялася за своi щоки, бурмотiвши щось про пилюку. Клан хотiв лише мучити ii. Тому iй також потрiбно було бути тут. Альвар нишпорив все ще в парфумерному столику, пiднiмав пляшечки та баночки, вiдкривав коробочки. В однiй з них знайшлася давня фотографiя, на якiй Анiта з Хеленою позували у довгих квiтчастих спiдницях.

Марiон вiдвернула голову.

– Подумай ще, – вимагав Альвар i запхав фотографiю до кишенi. – Може ти про щось забула?

– Маргiт могла винести звiдси все, що завгодно.

– За донесенням речей було мало. В машину Маргiт поклала нiчого, окрiм маленького вiзку, мiшку для одягу, чогось в’язаного, декiлькох кiмнатних рослин i старого лампового радiоприймача.