Норма

Норма допомогла з перенесенням, вони обiйнялися на прощання, Маргiт повисла на Нормi, Норма виглядала виснаженою, – випурнув Альвар. – Ти знала Анiту краще за всiх. Ти, як нiхто iнший, здатна на те, щоб знайти наводку.

Марiон оглянула книжкову поличку: книги про мистецтво, iнструкцii по роботi з волоссям, докторськi книги, генетика. Три англомовнi бiографii Елiзабет Сiддал, двi – про сестер Сазерленд, одна – Марти Харпер, три книги з керiвництва для швидкого росту волосся. Не дивно, що Анiта добре робила свое дiло – вона читала про волосся все, що тiльки було можливо.

Альвар схопив з полицi книгу пiд назвою «Золотий вiк Кокоттi», передивився ii вiд початку до кiнця та поклав на мiсце.

– Остання порцiя пiшла за п’ять тисяч баксiв за кiло.

– Знаю!

– Ламберт може вiдправити когось перевiрити оселю Маргiт. Нам треба було самим сюди прийти вiдразу пiсля нещасного випадку.

Скиглення Альвара було даремним. Вчинок Анiти пiдняв всiх навшпиньки i спочатку було необхiдно переконатися, чи не обшукав квартиру вже хтось iнший до них.

Нiхто не бажав iншоi засади i голову клану просили узгодити все. Коли помiтили, що у будинку безпечно, Маргiт вже вкоренилася в домi Анiти. Свiтло горiло всю нiч, плач було чутно аж на сходах. Пси Ламберта стверджували, що жiнка не виходила з квартири, окрiм як в бюро ритуальних послуг, яке знаходилося в мiкрорайонi Лiньят, але i тодi не на довго. Норма не зупинялася у себе вдома, гостей не було.

Альвар став перед камерою, що лежала на книжнiй полицi. Вона була нова та дорога.

Карти пам’ятi не було. Вiн поклав ii на мiсце i повернувся до парфумерного столика. На краях дзеркала були листiвки та фотографii з острову Тенерифе, Родосу, Стокгольму, Таллiнну, Афiн, Риму та Анталii, Гран-Канарiв, сонячного берега Іспанii.

– Якщо Анiта була досвiдченою мандрiвницею до Киева i у неi були далекi родичi в Украiнi, чому тут немае жодноi листiвки звiдти? А що, якщо волосся-таки надходить з якогось iншого мiсця? – спитав Альвар. – Нiхто на похоронах не чув анi про украiнських родичiв, анi про украiнського коханця чи подругу.

– Звiдки ще воно може бути?

– Анiта мала отримувати його через посередника. Нам треба знайти його.

Марiон поглянула на годинник. Їй треба було повертатися до перукарнi, бо наступний клiент мав з’явитися через пiвгодини. Вона забрала у брата запасний ключ вiд квартири Анiти на випадок, якщо дiвчина прийде забрати речi матерi. В мiшечку, який висiв у передпокоi, знаходилися ключi вiд горища та пiдвалу.