Норма

Вiн мае запах нормального робочого дня i ним користуються жiнки, життя яких органiзоване i впорядковане; саме такою вона почне бути.

Натягнувши на себе панцир, щоб пережити новий день, вона пiде пiшки на стацiю метро «Сьорнеiнен». Влившись у потiк людей, дозволить ескалатору вести себе на платформу, потiм у тунель метро, як будь-якого iншого дня. Потiк повiтря гойдатиме подоли спiдниць, люди сидiтимуть у своiх телефонах та читатимуть безкоштовнi газети, i нiхто з них вже бiльше не згадае про трагедiю, яка трапилася на тому самому перонi.

Лише вона буде думати i буде готова зустрiти атмосферу метушнi на роботi, яка продовжувалася вже мiсяцями через переговори про спiвробiтництво; i вона зрозумiе, що в життi бiльше нiчого не зупинилося, окрiм серця ii мами.

Таксi не було. Норма обперлася об огорожу цвинтаря та для полегшення свого стану надала «бензодiазепiновi» та «скополамiновi» владу формувати зараз «басейн» ii буття. Вона вже протверезiла вiд похорону. Вона не чула анi брехливi спiвчуття, анi лицемiрнi жалiсливi емоцiйнi слова.

У неi не запаморочилося в головi, i не нудило, i не було панiки, хоча деякi пiдходили дуже близько й обiймали. Вона поводилася, як примiрна дiвчинка, i нарештi була готова скинути сонячнi окуляри, якi почали сушити носа i вiдбивати виступаючий пiт, але, як тiльки вона проштовхнула iх до своеi сумочки, до неi пiдiйшов незнайомий чоловiк виразити своi спiвчуття.

Норма знову натягнула окуляри. Сльози ще не встигли висохти.

– Іншi хотiли б вже просуватися далi.

Норма попрямувала в бiк ресторану, де вiдбувалися поминки, i схопивши край капелюха, стягнула його з голови. Чоловiк не пiшов, а потягнувся за ii рукою. Норма не вiдповiла на його жест, iй було не до спiлкування iз незнайомцем. Однак чоловiк не розгубився i сам схопив долоню Норми.

– Виконавчий директор Ламберт, – представився чоловiк. – Макс Ламберт. Старий друг Вашоi матерi.

– Не пам’ятаю, щоб вона колись про Вас говорила.

– А Ви матерi про всiх своiх друзiв розповiдали? – засмiявся чоловiк.

– Це було давно. У нас з Анiтою було багато пригод у дитинствi.

Норма вивiльнила свою руку. Його хватка вiдлунювала у пальцях, наче проти бажання зроблене клеймо на шкiрi, i вiн використовував минулий час, говорячи про маму. Це звучало неправильно. Норма ще перебувала в iншiй реальностi, да i чоловiк не був схожий на неньчиного друга. Життя Норми та Анiти Росс було вiдокремленим, а соцiальнi контакти обмежувалися колом спiвробiтникiв.