Норма

– Ось тобi i несподiванка! – сказав Ламберт. – Я очiкував на твiй дзвiнок!

Не дивлячись на те, що пакет паперових рушникiв, який повисав на ii пальцях, не вказував нi на що iнше, окрiм повернення додому, вiдкрити дверi, якi вже синiли за кiлька метрiв вiд неi, в компанii цього чоловiка було неможливо. Норма минула вхiд до свого пiд’iзду i просто йшла вперед. Тераса пабу «Хейнахатту» ставала все ближчою. Ламберт зробив ще кiлька швидких крокiв i випередив ii.

– Чи можу я пригостити тебе пивом або iншим лiтнiм напоем?

– Нi, дякую.

На жаль, я не в настроi спiлкуватися.

– Інколи про речi треба говорити. У тебе е хтось, з ким ти можеш полегшити тягар свого серця?

Крок жiнки постiйно прискорювався, i, здавалося, це чоловiка не дратувало. Вони оминули колону пабiв так швидко, що мало не змусили зустрiчних людей вивертатися, собак – пiднiмати своi носи, а жiнок – тримати мiцнiше своi сумочки.

Це був епiзод, який чудово пiдiйшов би до комедiйного шоу лiтнього вечора i викликав би смiх аудиторii, якби тiльки настирлива поведiнка чоловiка не почала б здаватися переслiдуванням.

Норма не розумiла, чого вiн хотiв. У Ламберта не могло бути нiяких справ до неi. У мами вдома вона не знайшла нiчого, що пояснило би його iнтерес до неi. Тому ii волосся закликало поспiшати, бо воно хотiло втекти вiд нього. Вони пiдходили до пам’ятника матерi-трудiвницi, потiм до вулицi Стуренкату. Норма намагалася почути, чи не наближаеться трамвай, у який можна було б стрибнути. Може, це було стосовно ii батька? Якщо Рейо Росс чув про смерть ii матерi, то чому вiн вибрав своiм посланцем зовсiм незнайому Нормi людину – колишнього чоловiка Хелени? Навiщо взагалi вiн захотiв би з нею зв’язатися?

Спека зовсiм перекрила дихання, i вона вже не могла бiльше прискорювати свiй хiд. Вона притулилася до краю трамвайноi зупинки та перевела дух. Почуття було важким, волосся вiдступило зi скронь i стало в’юнким.

Вона заштовхнула свiй подвiйний хвостик пiд плаття.

– Я думав, що ти живеш на вулицi Ваасанкату, поверхом вище Анiти. Чи нижче? У Анiти був гарний дiм, – сказав Ламберт.

Спека зробила частину сорочки на його грудях липкою. Хекання, промоклий вiд поту одяг та поспiх до зупинки в одному тактi зробили так, що вони виглядали, наче батько й дочка, якi запiзнювалися на сiмейний вечiр i iхнiм завданням було принести випивку.