Норма

Якщо йому було байдуже три десятки рокiв, то що могла змiнити смерть мами?

Несподiвано Ламберт досить розмашистим жестом стукнув себе по лобi, що виглядало, як сцена iз нiмого кiно.

– Почекай! Невже мама тобi не розповiдала? Менi на думку й не спало, що треба представити себе бiльш детально. Анiта була моею спiвробiтницею – я власник перукарнi, де працюе Марiон.

Пiд натиском спеки Норма присiла на лавку, а Ламберт швидко вмостився поряд з нею. Про це мама не розповiдала. Скорiш за все вона не знала, хто володiв перукарнею.

Іншого пояснення не могло й бути. Мама не могла б так вчинити з Хеленою. Сморiд вiд горiння пластикового пакета погiршувався запахом поту, запхнутий пiд плаття хвостик виступав верхньою частиною, наче пухлина, i Норма вiдчула, як у ротi почала збиратися слина. Їi нудило.

– Не дивно, що ми не зустрiчалися ранiше. Я багато подорожував, хоча iнколи i з’являвся у перукарнi, – продовжував Ламберт. – За словами Марiон, Анiта останнiми днями була якоюсь вiдчуженою, навiть сумною.

– Тобто сумною?

– Марiон прийняла це за своерiдне прощання.

– З чого вона це взяла?

– З рiзних дрiбниць у жестах i словах. Анiта попросила Марiон приглянути за тобою, якщо з нею станеться щось погане.

Тепло його тiла пiднялося на скронях та кiнчиках волосся. Брехня була яскравою.

– У перукарнi залишилися деякi речi Анiти. Думаю, ти хотiла б якось прийти iх забрати.

Брязкiт трамваю наближався, i Норма пiдвелася з лавки. Чи то iй здалося, чи то тон чоловiка i справдi змiнився, але Норма не знайшла потрiбних слiв вiдразу, а потiм вона зрозумiла, що вiн почав звучати по-батькiвськи.

Ламберт схопив ii сумку з покупками швидше, нiж вона встигла йому завадити.

– Це не слушний момент, – сказав Ламберт, – але я повинен все ж таки це сказати, оскiльки ти очевидно не знаеш…

Трамвай зупинився. Дверi вiдчинилися.

– Рейо помер пiд час аварii човна у Тайландi. Це було давно. Вiн був менi як брат i я можу багато чого розповiсти про нього.

Наша родина готова всiляко тобi допомагати. Ми завжди пiклуемося про своiх.

Норма сидiла в трамваi до тих пiр, поки вiн не зробив круг i не повернувся знову в район Каллiо. Ламберт не брехав про батька. Новина не пробудила в Нормi нiяких почуттiв, так само, як i не турбувало ii те, що вона була на тiй самiй зупинцi. По шкiрi бiгали мурашки, але це було не через Рейо, а через бажання, яке заклав Ламберт перед тим, як вона сiла в трамвай.