Маринчина лялька

А кому цiкава дiвка iз дитиною?

В гуртi нiхто й не дивиться на бiдну мою дитину: одне, що Ганя дуже убога, сирота, а друге – з малою дитиною на руках! Дiвчата iз хлопцями жартують, а Ганя сидить, зажурена. Вона хоч i красуня (бо коса у моеi Ганi нижче колiн соталась, довга-довга), а йде сама-самiсiнька додому.

– Не бери цього дня Миросi, – одного разу просить ii до себе Манька – Ганiна найкраща подружка. – Хочемо на хлопцiв поворожити, а Мирося буде нам тiльки заважати.

– Попробую…

І Ганя поночi втiкае тихо в сiни, так, щоб не побачила Мирося.

Вже на вулицi накинула вона на голову суконну хустку – надворi йшов дощ. Ганя скрадаеться попiд клуню, попiд густий бузок – на дорогу. А там – гайда бiгти попiд вишнi на горбок, от уже i в Маньки! Вбiгае вона в темнi сiни, а там уже кружком сидять дiвчата, бо в Маньки нiкого не було вдома – батьки поiхали у гостi.

– Ну то що? Кинемо на картах? Тiльки ж, щоб нiхто не взнав, не бачив, – дивиться на дверi i шепоче Манька.

– Закриймо рядюжкою вiкно, щоб не було видко свiтла…

Дiвчата посiдали тихесенько до столу, запалили велику свiчку, Манька дiстала сiрi карти. У хатi нiч-нiччю…

– На кого кинемо – на мене чи на тебе?

– Давай на мене… – шепоче Ганя.

– Ну добре…

Манька хрестом розклала карти, придивляеться, мудруе. У хатi тихо-тихо, чути тiльки як носи дишуть i трiщить вiск.

І раптом – шерхiт!

На долiвцi замiсть дорiжок сiно.

– А-киш! А виздихали б ви! – зiрвалась Манька, кинулась в темiнь, до дверей, подумала, що на свiтло iз сiней налiзли кури.

А то не кури, то повзе моя Мирося! Вислiдкувала-таки, куди побiгла Ганя, i навкарачки кинулась – за нею! Сама заповзла до сiней, до хати, побачила при свiтлi старшу сестру, та й полiзла до Ганi попiд стiл – i в пелену – гуп! Вилiзла на руки, вмостилася, притихла.

Дiвчата ж верещать! Бо полякались, Господи!..

– Та це моя сестра, не бiйтесь, – притишуе iх Ганя.

Кого шукати…

Бо я й не шукала б, перетомлена, в той час уже давно спала без заднiх нiг – а хай моiх дiтей Бог побавить!

І Мирося тулиться до Ганi, ховае босi ноженята у ii спiдницi, обiймае сестру за груди.

– Та тут i нема що ворожити: будеш ти у своеi мами за вiчну няньку, – збирае карти у колоду Манька.