Земля людей (збірник)

Я милувався на iхнi бистрi оченята, на iхню дитячу безпосереднiсть, але був би задоволений, якби вони змiнили забавку. А тим часом, здебiльшого побоюючись дiстати «одинадцять», я покiрно передавав сiль, наливав вино, але, зводячи очi, щоразу бачив на iхнiх обличчях спокiйну поважнiсть непiдкупних суддiв.

Марними були б навiть лестощi: iм чужа марнота. Марнота, але не гордощi – вони були про себе думки набагато вищоi за все, що я б наважився висловити вголос. Так само я не намагався похизуватися перед ними престижем своеi професii, оскiльки було б надмiрним зухвальством видиратись на верхiв’я платана, тiльки заради того, щоб побачити, чи вбились у колодочки пуцьвiрiнки, щоб привiтатися з друзями.

Моi двi мовчазнi феi так пильно спостерiгали за мною, доки я iв, так часто я ловив на собi iхнi погляди, що, з якоiсь митi, я геть не мiг здобутись на слово. Запала мовчанка, i тут на пiдлозi щось тихенько засичало, зашурхотiло пiд столом i стихло. Я запитально роззирнувся. Тодi молодша, кусаючи хлiб своiми зубками юноi дикунки – вочевидь задоволена з iспиту, але принагiдно ще раз мене випробовуючи – тоном, що мав би мене приголомшити, якби я виявився варваром, бадьоро пояснила:

– Це гадюки.

І змовкла, задоволена, вважаючи, що такого пояснення достатньо для кожного, хто не дурень. Старша з сестричок зиркнула на мене, оцiнюючи мiй перший вiдрух, а тодi обидвi, з сумирним i простодушним виразом на обличчях, схилились над своiми тарiлками, наче нiчого й не сталося…

– Еге!.. То це гадюки…

Цi слова вихопилось у мене несамохiть.

На щастя, я всмiхнувся. Невимушено, i вони це вiдчули. Я усмiхнувся, бо менi було весело, i цей будинок щохвилини бiльше менi подобався, бо менi також хотiлося бiльше дiзнатись про гадюк. Старша прийшла менi на допомогу:

– У них гнiздо пiд столом, де дiрка в пiдлозi.

– На десяту вечора вони повертаються додому, – докинула молодша. – А вдень полюють.

Нинi вже я сам крадькома розглядав дiвчат.

Сьогоднi я занурився у мрii. Все це вже так далеко. Що сталося з з двома маленькими феями? Вони вже, звiсно, замiжнi. Отже, вони змiнились? Це такий поважний крок, коли дiвчинка стае юною жiнкою. Як живеться iм у новому домi? Чи дружать вони, як перше, з дикими травами та змiями? Вони були причетнi до чогось всесвiтнього.