Земля людей (збірник)

І треба визнати, що, скорившись, вони б отримали матерiальнi блага.

Але цi трое однiеi кровi з Ель Мамуном, емiром Трарзи (здаеться, я неправильно називаю iм’я).

Я познайомився з ним у часи, коли вiн був нашим васалом. Уряд високо цiнував його заслуги, губернатори давали йому щедрi подарунки, племена шанували його, здавалось би, йому не бракуе багатства. Але якоiсь ночi вiн зовсiм несподiвано перебив офiцерiв, з котрими товаришував у пустелi, захопив верблюди, рушницi i знову приеднався до непокiрних племен.

Такий раптовий бунт, героiчну й вiдчайдушну втечу, що враз перетворюе вождя на вигнанця, такий спалах гордощiв, що скоро погасне, наче випущена ракета, щойно в справу вступить легка кавалерiя Атара, зазвичай називають зрадою.

Дивнi, однак, цi напади безумства.

Як на те, iсторiя Ель Мамуна типова для багатьох арабiв. Вiн старiв. А зi старiстю приходять роздуми. І якогось вечора приходить усвiдомлення, що вiн зрадив бога iсламу i, скрiпивши ручканням угоду з християнами, втратив усе, що мав.

І справдi, навiщо йому той ячмiнь i те мирне життя? З воiна вiн зробився пастухом.

Вiн пригадуе, як жив у Сахарi, сповненiй небезпек, де з-за кожного бархану чигала погроза, де зупинившись на нiч, вiн розставляв сторожу, i, вечорами, коло багаття, на звiстки про пересування ворога дужче билися серця воякiв. Вiн пригадуе смак волi серед безкраiх просторiв, який не забуде той, хто раз його скуштував.

І ось вiн безславно бродить скореними пiсками, позбавленими своеi гiдностi. Сьогоднi Сахара для нього справдi лише пустеля.

Можливо, офiцери, котрих вiн потiм позабивав, викликали у нього повагу. Але любов до Аллаха понад усе.

– Добранiч, Ель Мамуне.

– Бережи тебе, Боже.

Офiцери, загорнувшись у ковдри, горiлиць простягаються на пiску, нiби на плоту. Повiльно обертаються зорi, i цiле небо позначае перебiг часу. Мiсяць схиляеться до пiскiв, iдучи в небуття волею Премудрого. Скоро християни поснуть. Іще кiлька хвилин, i в небесах сяятимуть лише зорi. І тодi досить буде лише кволого зойку цих християн, яким уже не пощастить прокинутися, щоб упокоренi племена повернули собi колишню велич, i знов почали переслiдування, i тим повернули сяйво пiскам… Ще кiлька секунд, i з непоправного народиться новий свiт.

І вiн забивае сонними славних лейтенантiв.

5

Сьогоднi, в Джубi, я запрошений в гостi до Кемаля та його брата Муяна, i у iхньому шатрi п’ю чай. Муян, суворий дикун, закутаний до самого рота в сине покривало, мовчки розглядае мене.