Аргідава

Вона ж фиркае, ображаеться, краде потрошку, скидае з поверхонь усiлякi дрiбницi, ганяе iх лапою по пiдлозi, у вiкно дивиться годинами, на колiна лiзе, така корова, клубком згортаеться, вилизуе себе i тих, хто iй подобаеться…

– Ну, я зауважив. Менi лестить, – Гнат саме витирав носовичком свою скроню та щоку, котрi Луша щедро обцiлувала на прощання. – А вона багато слiв говорить?

– Ну, англiйською лише про любов.

– А iншими мовами?

– Іншими мовами нявкае. І коли хоче iсти або гуляти, каже «Маааха».

– Ох! Чудеса виявилися поряд! – вигукнув радiсно Гнат. – Ходiмо швидше, Маха. Ти – просто скарб. Аська зрадiе, а то менi до унiверу треба iхати. У мене лекцiя.

– Лекцiя? Ти вчишся? Нi? – Маруся зупинилась. – Я не бачила тебе… вас в унiверситетi. Викладаеш…те?

– Ага. Викладаеште, – Гнат засмiявся. – Та кiлька годин у мене. Аспiрант… ми. Звичайно, ти не бачила. Ганяеш, задерши носа, з почтом залицяльникiв i друзiв, де тобi мене побачити.

Гнат пхикнув, не приховуючи задоволення, що Маруся зайшлася вiд смiху, задираючи колiна, нiби конячка в галопi.

– Ось тут, – показала Маруся будинок, – жила моя найкраща подруга Мiрочка. Вона зараз в Ізраiлi вчиться. І збираеться йти до армii служити. Дуже цим пишаеться. А це старе дерево, слива-угорка – наш iз Мiрочкою штаб.

– Ааа, штабик! Хлопчики в дитинствi так називали секретнi своi мiсця.

– Велике дiло, штабик. Та ми з Мiркою державнi, нi, всепланетнi проблеми вирiшували он там, на тiй гiлцi. Сидiли… Як два горобцi…

Дорогою вони обдерли нiчийну, а отже, спiльну черешню.

– А що ти викладаеш? – спльовувала Маруся кiсточки в кулак i з задоволенням зауважила, що Гнат також не плюеться на всi боки, а збирае кiсточки в долоню.

– Історiю стародавнього свiту i археологiю.

– Та невже?! Овва! Правда? Чесно-чесно? А сюди чого переiхав?

– Та якось… Батьковi клiмат не пiдходив у мiстi.

– В архiвi? – Маруся зупинилася, практично на однiй нозi завмерла, тримаючи перед собою кулак iз черешневими кiсточками. – Нi, правда, в архiвi?!

– Ну правда, звичайно. Навiщо ж менi вигадувати. А що в цьому такого? Ти чого зупинилась у позi журавля? Ходiмо.