Крила. Поезії 1980–1990 років

«SатирикоN (Pro i contra)» уводить у простiр поезii й зовсiм непоетичнi речi – вiд написаних iз оголеним самокпином нотаток про операцiю глибокоi аденоми з пiдзаголовком «Фрагменти з лiкарнi» до публiцистичного «нарису на веселу тему» – про стан рiдних… вбиралень. А мiж «вiд» i «до» – i дуже зворушливий вiрш-спогад «Шкiльна любов», i художнi персоналii (Малевич, Липинський, Вiнграновський, Загребельний, Бажан, Буравкiн, Маруся Богуславка, Бах, Квiтка Цiсик, дружина Марiя…), i майстернi «Мовнi дивертисменти», i, певна рiч, сатиричнi послання, яких не треба розшифровувати – просто читати: там усе ясно, зрозумiло, часом боляче, часом гiрко, рiдше смiшно.

Але й перечитувати, бо то простота не проста. А Йому, «Тому, хто диктуе вiршi», тiльки того й треба.

«Я б, напевне, помер, якби не було кiно…»

Так починалася одна з «Балад буднiв» (1967) – «Кiнобалада». Захоплення «бiлим амвоном другоi половини двадцятого столiття» прийшло ще змалку – про це йдеться у незвичному формозмiстом творi «Чарлi та Чаплiн».

Власне, перед нами – мiнiновела, яка демонструе оригiнальний стиль майже прозового й водночас дуже поетичного письма, своерiдно ритмiзованого (деякi сучаснi теоретики поеднували його з найглибшими джерелами – вiд Бiблii i далi; додаймо сюди i фольклорне вiршування – i пiсенно-тонiчне, i говiрне та речитативне). Автор поеднуе римовану тонiку та вiршований запис iз «прозовим». Так у збiрцi «Балади буднiв». А в пiзнiшому двотомнику «прозовi» фрагменти також версовано, вiд чого текст втратив, оскiльки поетичнiсть «прозовоi» версii вiдчуваеться сильнiше. Вiрш-новела мае парадоксально-мiстичну кiнцiвку, пророчий сенс якоi, зрештою, справдився: поет став i кiнодраматургом.

Перша кiноповiсть, захищена як диплом по закiнченнi Вищих сценарних курсiв у Москвi, – «Криниця для спраглих». Сам автор у розмовi з Ларисою Брюховецькою так характеризуе твiр: «У грiшно-веселому, плотському, чадному, чуттевому, можна сказати, кола-брюньйонiвському стилi я намагався торкнутися серйозних проблем – зв’язкiв людини з рiдною землею, проблем, якi згодом посядуть значне мiсце в творчостi багатьох письменникiв»[11 - Іван Драч: прилучення до магii // Вiтчизна.

 – 1984. – № 11. – С. 177–180.].

Справдi, навiть фабульний хiд (батько, прагнучи зiбрати за одним столом синiв з невiстками та внуками, сповiщае всiх про свою «смерть») перемандрував багатьма творами, не кажучи вже про названi проблеми: iх розгортали І. Чендей, Гр. Тютюнник, В. Астаф’ев, Ф. Абрамов, Й. Друце, Г.