Сатирикон. Поезії

Найбiльш не любив вiн мене за Малишка,

За те, що з Малишком я краплю дружив.

То з Гейне перекладiв кинув менi з надлишка,

А потiм забрав – я тим не дорожив!

Старим вiн був мудрим. Комсомольську зажерливiсть

Забув. Одцурався того ремесла.

Любив я його за талант, за пекельну жилавiсть,

За неприборканiсть, що в ньому гула.

Менi до смаку були його точнi новели.

«Катерина i ii дiм» – вiн традицii рвав.

Не вмiють молоти тепер мукомели,

Мелють з половою, а вiн питлював.

Вiн прозирав глибиннi моi аннали.

Іронiзував з автокефального Спаса, йдучи.

Вiн знав – мене теж вони зачинали,

Петлюрiвцi з куркульками на печi…

Стоiть в павутиннi i все мене манить

В проломi розчахнутих навпiл дверей.

Облогом стоять за ним вiршi й романи, —

Украiнськоi лiтератури великий еврей…

«Вiчна вкраiнська робота…»

Вiчна вкраiнська робота —

Нумо, не збийтесь з ноги!

Стали за ротою рота:

Шибздики косять снiги.

Стали полки за полками,

Снiг той скиртують в стоги.

Скирти зростають з вiками.

Нумо, не збийтесь з ноги!

Армii шибздикiв косять.

Фронтом стоiть вереда.

Як зародило в покосах —

Зрада, облуда, бiда!

Хто там стоiть охоронцем?

Де ж та весна молода?

Але вже сонце, вже сонце

З юним мечем вигляда.

Трудяться в празник i в будень —

Вiчнi вкраiнськi труда!

Що з того буде, що буде?

Буде велика вода…

В. К. Черняку

То йде пресвiтлий вiн,

мов день,

Черняк Паскальович

Монтень,

То суне чорний,

як москаль,

Черняк Монтеньович

Паскаль.

Та афоризмiв мчить рiка

В Монтеньовича Черняка,

Не схибить в цiль

його рука —

Паскальовича Черняка.

До слави тiнь

його звика —

В Кириловича Черняка…

Остання пелюстка

Остання пелюстка —

i лiто сказало: прощай!

Прощай, мое лiтечко,

все ти менi у соломi.

Вдивляюся в риси

такi золотi i зникомi.

Так що ж менi лишиш —

хiба лише липи на чай.

Остання пелюстка вже

впала, немов не була.

Вже хустка жовтава

сповила манiрницю липу

Й стару сокорину,

що повна шеберхоту й скрипу.

Пора вже летюча – усе е

подоба крила.

Куди ж летимо на своему

останнiм крилi,

Святi й дурнуватi, ошатнi,

пихатi i голi?!

Вже ми набулися на цiй

божевiльнiй землi.

Хай iншi збуваються —

долi iм, а не юдолi!..