Сатирикон. Поезії

Крiзь сторч столiть – все та ж самотина,

Їй вибирае очi хуртовина

У кожнiй хатi з кожного вiкна…

«Іменини у брата чи дата…»

Пам’ятi брата Андрея

Іменини у брата чи дата

Але брат було iде до брата

Чи зненацька вигулькне лiтом

Брат не вмiе iздити лiфтом

Вiзьми кнопку менi натисни

Краще б таке було восени

А то лiтом така запарка

В тебе шо ото iномарка

А я краще люблю пiдводою

Бо коли дорожиш свободою

Топай брат як Сковорода

Але то вже твоя бiда

Вiн писав менi хлопчику з фронту

Та не мiг позбутись афронту

Уже в лiтнi i старшi лiта

Супротивився неспроста

Дав би я вам обом з Петром

Слухаеш все шо отам за бугром

Хай згорить вiн Будь вiн не ладен

Як зрадiв би що е Бен Ладен

Вас за яйця повiсять китайцi

А я буду собi на тарадайцi

Провiрять як iде культиватор

Ех пропав у менi губернатор

А мати казала Чуй ти мене чи не чуй

А з ним в однiй комнатi не ночуй

Чув ти менi оце чи не чув

А то не зварю я тобi борщу…

Що тi види лихi зненавиди

Вже на жодну з дурних твоiх дат

Не приiде вже не приiде

Не приiде вже брат…

В’ячеславу Чорноволу

Вячеславе, ти прийшов до мене колосом —

Колоском iз поля Чорновола,

Хлiбом ти сказав, пшеничним голосом:

«В вас ще й досi чорна своеволя…»

Чорне поле, мов шиття по-чорному

Щойно лиш зерном твоiм засiяне,

Кров’ю ополощене в потворному

Суперiнцидентi професiйному…

Вбитий ти, щоб пам’ятником стати.

Пам’ятники – то безпечнi монстри.

А живий ти був, як дзвiн ротатий,

Всюдисущий i безтямно гострий.

Ти за всiх батожив, всiм розчовпував,

Надривався i уперто грiб ти

Із Луганська грiб туди до Чопа

Азiатськi Сцiлли всi й Харибди.

Твоя доля – горда й необачна,

Твого поля золота хустина.

А за все лихе, то ти пробач нам,

А за все дурне, то ти прости нам…

Тож розсiйся тим пшеничним колосом,

Розщедрись нам з поля Чорновола.

Збудься нам своiм пшеничним голосом,

Збудься нам – хай буде Божа воля!..