Соняшник. Поезії 1960–1970 років

Рiзкий ацетон ковтала iмла,

Гойдалися блоки на спарених шинах,

Кавалькада металу гуркiт тягла,

Небо вигойдувала на пружинах.

Хитаючи прутом пругкоi антени,

МАВ зеленавий мiж ЗІЛами нишпорив,

І рятували дивацькi крени

Його шофера, грузина вишколеного.

І вже начштабу летiв туди,

Де ляже моста зелена соната,

І вiявсь за МАВом блакитний дим,

І бiг наказiв полковничих натовп.

В апарелях пiщаних хрустiла лоза,

Над урвищем рiзко хрипiли гальма.

Полковник кричав захрипло: «Назад,

Назад, такувашумать, негайно!»

І, як тасуе карти картяр,

Збивав вiн машини в строгi колони,

А потiм палив: цигарковий жар

Не встигав йому сипати дим солоний.

Блоки летiли, збиваючи бiлу грозу.

Прогони гули, катери сновигали чвалом,

І мошкара надибала сизу брудну лозу,

І на бровах мостилася виклично i зухвало.

Зводилось сонце. Обсiла його мошкара.

Воно червонiло – покусане, зле i безруке.

А вже вигулювало кругле, як сонце, «ура»

І чувся з-за лiсу продимлених танкiв грюкiт.

Зiрвалися з прив’язi ситi тугi БМК[2 - БМК – марка катера.],

Входили в лiнiю вже налаштованi ланки,

І витягся мiст на понтонах, як на биках,

І гарячково побiгли хапливi тони морзянки.

Та вибухло серце, як спалах вогню вночi,

Взялись днiпровськi очi димчатим сизим оловом.

Мiст прогинався од рику дублених тягачiв,

І лiкар наш полковий тужно схопився за голову.

Сльоза Пiкассо

Мир розложил на части Пикассо…

Слеза стекает. Розложи! Попробуй!

    Е. Винокуров

І

Лiто пилося,

лiто iлося,

Лiто кипiло вишнево,

лутово,

Густо смiялося,

половiло,

Переморгувалось зеленоброво.

А ми за руки, аж пальцiв хрускiт,

Аж регiт звивався пiд пахви осик.

За хвилями книг, в сторiнковiм плюскотi

Вiдкрили шалений його материк.

І раптом у гаморi магазиннiм

Все спалахнуло, аж день злякався!

Все стало синiм, мiсячно-синiм —

Засвiтилась сльоза Пiкассо.

І зайнялися в дiвчини зорi,

І прикипiли карi:

«Та ну!?»

Тонуть у морi, тонуть i в горi —

І ми в сльозi потонули.

II

Дiти плачуть, i плачуть дерева.

У мами не очi, а двi сльози.

Синхрофазотрони ридають, як леви,

І фiолетовий плач у грози.