Соняшник. Поезії 1960–1970 років

А лобами куцими,

А тупими бутсами

Розбiгаються круто

І не м’ячем з розвороту,

А головою Сократа

пробивають ворота.

Воротар прудкий, як муха,

Хап фiлософа за вуха,

Прикладаеться з розгону —

Прямо в пельку стадiону

Вибивае.

Всюди шал.

Ораторiя. Хорал.

III

З минувшини йдуть у майбутне Сократи,

В них небом по вiнця налитi сонати,

З плечей не сфутболити iхнiх голiв,

У правду людську не забити голiв.

Годi, панове, розумом грати…

Сократи.

Сократи.

Музичнi Сократи.

Хай у вiчнiсть стелеться дорога

Золотим шафранним полотном.

В мене свiтла нинi, як у Бога, —

Тонни сонця сиплють у вiкно.

Видухмянi, запашнi, басистi —

Всi акорди пахнуть теплим сном

І, в тривожнi синi ноти втиснутi,

Котяться шафранним полотном.

Вдарить скерцо висонценим сяйвом,

Лихо в лантух зсиплеться пшоном, —

І ряхтять мелодii русяво,

Мерехтять шафранним полотном.

І пружнастi, вимитi грозою,

Вистоянi, як баске вино…

Я пiрнаю в сонце з головою,

Щоб дiстати у сонатi дно.

IV

Сонато, вiзьми мене на крила своiх вогняних мелодiй. Дай менi наточити з скрипкового смичка, дай менi наточити в серце прокоф’евського весняного соку. Дай на мою долю блакитного музичного вiтру. Фаготи i валторни, за ваше прокоф’евське здоров’я!

V

Я люблю його чорнi пожежi,

І вiн чистий, крицевий встае,

Мов тригранний багнет телевежi,

В розпанахане небо мое.

Вiн вбивае мене акордами

І ультрамариновим мостом

Над полями моiми гордими

Креше атомним копитом!

VI

«Кардинальним здобутком (чи вадою, коли хочете) мого життя завжди були пошуки оригiнальноi, своеi музичноi мови.

VII

Вiд твоiх музичних дотикiв у небi розквiтають зорi. Всi вони – твоi рожевi нотнi знаки. З них рониться вишнева пахуча роса.

Моi сiмнадцятилiтнi дiвчата, звiсившись з розчинених вiкон, ловлять ii пошерхлими вустами. У нецiлованих дiвчат завжди трiпоче на губах переливчаста зоряна роса твоеi сонати.

Щовечора ти береш мене пiд руку, а я виношу тобi з серця вишнево-чорнi троянди, пересипанi сльозами вдячностi.

На архiтектурнi теми

Весело-строга, i духмяна,

Проста, i мудра, i легка,

Встае вона, кам’яностанна,

І носить хмари на руках.

Художнiй синтез вийшов з моди,

Чи смак на цвинтарi живе?!

Мажорнi тiшаться акорди,

І за живе бере нове.

Сучки обрубанi. Свiтае

В архiтектурi. Грае скло.