Соняшник. Поезії 1960–1970 років

Певно, Іван Драч як iнтелектуальна й естетично «заряджена» особистiсть у цей час iнтенсивного становлення жадiбно вiдкривав для себе свiтове мистецтво у його вершинних виявах, i вдячне його переживання вiдбилося в поезiях збiрки – у гострiй iнтерпретацii мистецьких тем i мотивiв, у смiливих суб’ективних версiях ряду мистецьких постатей. Вiдчуваеться не лише щаслива вiдкритiсть до свiту мистецтва, а й певна амбiцiозна нацiленiсть на опанування, душевне привласнення його. Причому молодого поета цiкавлять i ваблять насамперед авангарднi явища i форми (див.

: «Сльоза Пiкассо», «Соната Прокоф’ева» та iн.), а також рiвноцiнне, спiвзвучне з ними в украiнськiй народнiй i професiйнiй традицii («Балада про Сар’янiв та Ван-Гогiв», «Манайлова виставка»), – це те, що йому внутрiшньо близьке, що надихае його на власнi шукання. Вiдповiднi поезii Івана Драча – своерiдний естетичний манiфест, в якому е й елементи протистояння культурному провiнцiалiзмовi та рутинi й епiгонству, i сприкренiсть стереотипом «хуторянства», i палке молодече бажання зiрвати цей стереотип з образу украiнськоi духовностi, ствердити ii здатнiсть до сучасного динамiзму.

У свiтлi цього надзавдання варто, певно, розглядати i дру- ге тематичне крило Драчевоi поезii – украiнська iсторiя i культура, ii подвижники. Поет шукае тут пiдтвердження життездатностi украiнськоi нацii, ii суспiльно-творчого i духовного потенцiалу. Все це мало легкопрочитуваний полемiчний пiдтекст, сприймалося як гостре оскарження занепалостi сучасникiв, i тут починали звучати дошкульнi сатиричнi й гротесковi мотиви, як-от у голосному свого часу фрагментi про «украiнських горобцiв» iз симфонii «Смерть Шевченка».

На той час усе це було незвичне й смiливе.

Звертала на себе увагу в збiрцi i жанрова свiжiсть, пiдкреслена винахiдливiсть; енергiя метафоризму, часом парадоксальна асоцiативнiсть, багата ритмомелодика. Загалом молодий поет немовби випробовував модуляцii свого голосу i можливостi душевного «самонастроювання», своi емоцiйнi та iнтелектуальнi «ролi», – але цi спроби доростали до рiвня доброi поезii завдяки як безумовному талантовi автора, так i його соцiальнiй контактностi, вiдкритостi до життя.

Деякi вiршi першоi збiрки – справжнi поетичнi шедеври, яким забезпечене мiсце серед класичних надбань украiнськоi музи.

До першоi Драчевоi збiрки написав грунтовну передмову Леонiд Новиченко, авторитетний лiтературознавець i критик, глибокий «характеролог» лiтературних явищ.