Малиновий пелікан

З якогось часу почала вiдвiдувати церкву. Їi батько був, як виявилось, членом КПРС i навiть секретарем радгоспного парткому, але нишком прийняв на себе хрест та похрестив дiтей, що не перешкоджало йому, як i ранiше, багато пиячити та мордувати рiдних.

Я з Шурою борюся, тому що вона завжди намагаеться навести у мене свiй порядок, перекладае моi речi, пiд час моеi вiдсутностi складае моi папери так, що потiм я не можу розiбратись, де що, i вiдучити ii вiд цього немае нiякоi можливостi.

Попередня наша хатня робiтниця Антонiна постiйно втручалась у нашi з дружиною розмови.

Про що б ми не говорили, про життя, полiтику, економiку, лiтературу, про все вона мала свою думку, котра, втiм, завжди збiгалася з моею. Ця ж нiколи не втручаеться, лише слухае, як ми обговорюемо яку-небудь книгу, фiльм, театральну постановку, телевiзiйну програму, перетираемо на зубах знайомих, картаемо владу чи лаемось самi. Слухае, iнодi посмiхаеться якiйсь своiй думцi, але розмову не заводить. Я взагалi думав, що вона нi про що власноi думки не мае, але якось зазирнув до ii хижки, побачив у неi на шафцi поруч з iконкою, на котрiй була зображена Божа Матiр з немовлям, такого самого розмiру фотопортрет Перодера. Звичайно, я не втримався i поцiкавився, звiдки вiн i навiщо.

– А що, не можна? – запитала вона.

– Та будь ласка, але навiщо вiн тобi?

– Але ж вiн хороший.

– А чим вiн хороший?

– За Росiю побиваеться.

Іншого разу я побачив у неi на шафцi книгу вiдомого нашого «патрiота» Гарольда Євсеева «Витоки росiйського жидо-масонства».

Коли я запитав, хто дав iй цю погань, вона вiдповiла: Семигудiлов.

А я ж то сумнiвався, що вона вмiе читати.

Менi це не сподобалось, i я сказав Варварi, що хатню робiтницю настав час змiнювати.

Але Варвара стала рiшуче на захист Шури, переконуючи мене, що вона просто дурепа, але чесна дурепа. Антонiна нас трiшки обкрадала, а ця поки що у злодiйствi не помiчена. Своi обов’язки виконуе, в будинку завжди чисто, вiкна вимитi, бiлизна випрана, обiд приготовлений, а ii погляди не мають нiякого значення, тим паче, що насправдi нiяких поглядiв у неi немае.

Тоцьк не бере

Якщо, як стверджуе статистика, середня тривалiсть життя у нашiй краiнi 64 роки, то несправедливо хоч би кому перевищувати цю межу. Так, звичайно, я працював, щось робив корисне чи шкiдливе (це як поглянути), але скiльки ж держава мае зi мною розраховуватись?! Тому, якщо припустити, що «швидка допомога» дотримуеться державного iнтересу, iй краще не квапитись.