Малиновий пелікан

Хворий сказав:

– Добре.

Вона, схоже, здивувалася i перепитала:

– Добре? У якому смислi?

– У тому смислi, що я добре себе почуваю.

Вочевидь, його вiдповiдь не спiвпала з ii очiкуваннями, i вона вирiшила уточнити:

– А як настрiй?

– Пiднесений, – сказав вiн. – А у вас щось трапилось?

Так вiн запитав i напружився, дуже не хотiлося почути щось смутне.

Вона не вiдповiла i запитала наступне:

– Я чула, що ви ледь не всю нiч говорили з Геннадiем Єремiйовичем?

– Так, – охоче вiдказав хворий, – говорили.

– І яким вiн вам видався?

– Не знаю. Можливо, вiн володiе гiпнозом чи ще чимось таким. Я нiколи не думав, що на мене хтось може так сильно подiяти словами. А вiн мене переконав у тому, що життя чогось таки варте.

– Здаеться, ви переконали його в протилежному, – сказала вона i пiшла до виходу. Вже взявшись за ручку дверей, озирнулася, зустрiла запитальний погляд Костi i повiльно, вiддiляючи слово вiд слова, голосом диктора, що читае останнi вiстi, повiдомила:

– Геннадiй Єремiйович Цимбалюк сьогоднi вранцi застрелився у своему кабiнетi.

Життя напрокат

Так що ж все-таки наше життя? Дар даремний, випадковий чи що? А втiм, це навiть не дар, а лiзинг неначе, чи просто навiть – оренда. Те, що даеться на певний час. Комусь на тривалий строк, а комусь на менший. Ясна рiч, мене як усяку людину зачiпае неминуча думка про те, а що ж буде пiсля того, коли Орендодавець забере свiй товар назад? Дехто йшов i далi. Набоков думав не лише про те, що буде, коли його не буде, але й про те, що було, коли його не було.

Якщо я його вiрно зрозумiв i запам’ятав, вiн сприймав минуле, як смерть до життя, i ставив знак рiвностi мiж нею i смертю опiсля. До народження його не було i пiсля смертi його не стало. Але менi здаеться це мiркування не зовсiм коректним, бо мiж часом «до» i «пiсля» е велика рiзниця. Про те, що було до нас, ми з великою чи меншою достовiрнiстю уявляемо собi, користуючись археологiчними, писемними, а нинi i вiдеосвiдченнями наших предкiв. Це дарована нам пам’ять про минуле життя. Наче вставна флешка в комп’ютер. А пам’ять – це i е життя. Чим бiльше в нiй подiй, що запам’яталися, тим довшою вона здаеться нам.

Можна сказати, що минуле людства було нашим перед-дитинством, в якому ми також начебто жили. А пiсля життя жити не будемо нiяк. Ось у чому рiзниця! Зi мною не погодяться тi, хто вiрить в загробне iснування, але я ж у нього не вiрю i не сумнiваюся в тому, що пiсля життя настане нiщо. Порожнеча. Вакуум.