Сто днів. Левіафан (збірник)

Імператор думав про розбите розп’яття, яке намагався приховати лiвим чоботом i, звичайно, приховав би вiд кожного, але не вiд погляду цього полiцая. Імператоровi видалося негiдним, що вiн покинув свое мiсце, i негiдним, що вiн щось приховуе.

– Дивiться менi в обличчя! – наказав вiн, надавши своему голосу давнього переможного звучання.

Мiнiстр пiдвiв голову. Вiн мав висохле обличчя, а його очi непевноi барви, десь мiж ясною i темною, марно намагалися остаточно розплющитись i опиратися тисковi повiк, якi самi собою опускалися знову, хоча мiнiстр удавав, нiби всякчас намагаеться знову пiдняти iх.

Його мiнiстерський мундир був бездоганним i вiдповiдав усiм приписам, але, немов щоб нагадати про незвичну нiчну годину, якоi господар був змушений одягти його, був застебнутий не до кiнця. Немов випадково один гудзик на жилетi лишився вiльним. Імператор мав помiтити цей гандж i таки справдi помiтив.

– Поправте одяг! – наказав iмператор.

Мiнiстр усмiхнувся й застебнув гудзика.

– Ваша Величносте, – заговорив мiнiстр, – я ваш слуга!

– Вiрний слуга! – кинув iмператор.

– Найвiрнiший! – додав мiнiстр.

– Щось я не помiчав цього останнi десять мiсяцiв, – лагiдно дорiкнув iмператор.

– Крiм останнiх двох мiсяцiв, – заперечив мiнiстр. – Для мене щастя знову бачити тут Вашу Величнiсть, i два останнi мiсяцi я працював.

Мiнiстр говорив повiльно i тихо. Вiн не пiдвищував i не знижував тону.

З його вузеньких вуст слова виповзали, наче круглi, добре вгодованi тiнi, досить гучнi, щоб iх почули, i досить обережнi, щоб не видаватись такими сильними, як слова iмператора. Своi довгi, ледь зiгнутi руки мiнiстр безпорадно i шанобливо тримав на стегнах. Здавалося, нiби вiн уклоняеться навiть руками.

– Я вирiшив, – проказав iмператор, – поховати минуле. Ви чуете, Фуше? Минуле. Воно безрадiсне.

– Так, Ваша Величносте, безрадiсне.

Вiн стае довiрливим, подумав iмператор.

– Фуше, буде багато роботи, – мовив вiн. – Людям не можна давати час. Треба випередити iх. До речi, ви маете новини з Вiдня?

– Поганi новини, Ваша Величносте, – вiдповiв мiнiстр. – Імператорський мiнiстр закордонних справ пан Талейран усе занапастив. Вiн служить ворогам Вашоi Величностi краще, нiж служив коли-небудь Вашiй Величностi. Я нiколи не вважав його – Ваша Величнiсть пам’ятае – за чесну людину.