Сто днів. Левіафан (збірник)

Звичайно, роботи буде багато! Щоб виконати всi завдання, потрiбна тверда рука…

Фуше так тримав на стегнах своi напiвзiгнутi кистi, що здавалося, нiби вiн щось ховае в них, а його задовгi гаптованi золотом пальми на рукавах приховували немов навмисне зап’ястки. Виднiли тiльки довгi, гачкуватi пальцi. Пальцi зрадника, подумав iмператор. Такими пальцями тiльки грамузляти дрiбнi мерзеннi дописи на письмовому столi. Цi руки не мають м’язiв. Я не зроблю його своiм мiнiстром закордонних справ!..

Мiркуючи, iмператор несамохiть вiдсунув ногу вiд уламкiв хреста.

Вiн хотiв пiдiйти до вiкна. Імператоровi здалося, нiби Фуше своiми прикритими очима косуе на хрест, i йому стало прикро. Вiн швидко ступив крок уперед, задер пiдборiддя i гучним наказовим тоном, щоб швидше покласти край аудiенцii, проказав:

– Я призначаю вас своiм мiнiстром!

Мiнiстр навiть не ворухнувся. Тiльки повiка його правого ока пiднялася трохи над зiницею, немов вiн щойно прокинувся. Здавалося, нiби вiн слухае оком, а не вухом.

Тоном, який мiнiстровi видався надто вже недбалою самоочевиднiстю, iмператор говорив далi:

– Ви очолите Мiнiстерство полiцii, яким ви так успiшно керували.

Цiеi митi з цiкавiстю пiднята повiка знову опустилася на зiницю, приховавши короткий зелений спалах.

Мiнiстр навiть не ворухнувся. Вiн зважуе, думав iмператор, вiн зважуе надто довго.

Нарештi Фуше вклонився. Його слова вийшли з геть пересохлоi горлянки:

– Ваша Величносте, я щиро радiю, що знову можу служити вам.

– До побачення, герцогу Отрантський! – попрощався iмператор.

Фуше випростався пiсля поклону. Мить постояв зацiпенiло i широко розплющеними, немов здивованими очима дививсь якраз у бiк iмператорських чобiт, мiж якими полискували уламки хреста зi слоновоi костi.

Потiм вийшов.

Вiн ступав з опущеною головою по передпокою, кiлька разiв ледь привiтавшись зi знайомими. Його ходи не чули. В м’яких черевиках, немов у панчохах, вiн безшумно спустився кам’яними сходами повз драгунiв, що сидiли навпочiпки або лежали й хропiли, проминув сад, коней, що iржали й тупали копитами, напiвосвiтленi кiмнати i прочинену браму.

Ретельно обминав розкиданi сiдла та збрую. Опинившись за брамою, тихенько свиснув. Пiдiйшов його секретар.

– Доброго ранку, Гайяре! – мовив Фуше. – Тепер ми знову трохи мiнiстр полiцii. Вiн здатний лише воювати, а не робити полiтику! За три мiсяцi я буду могутнiший за нього! – i показав пальцем на палац за своiми плечима.