Сто днів. Левіафан (збірник)

А коли iмператор засвiдчував силу, його любили саме за неi i за те, що вiн, здавалося, вже не рiвня iм. А той, хто не любив iмператора, ненавидiв або боявся його. Вiн був сильний i нерiшучий, вiрний i зрадливий, мужнiй i полохливий, пiднесений i мiзерний.

Тепер вiн стояв перед брамами мiста Парижа.

Дехто зi страхом, а дехто з радiстю поскидав знаки та емблеми, якi запровадив король.

Барвою короля i його дому була бiла. Тi, хто визнавав його, чiпляли на одяг бiлi банти.

А сьогоднi сотнi людей немов випадково загубили своi бiлi банти.

Тепер вони, наче зганьбленi, вiдкинутi метелики, валялися в чорному брудi вулиць.

Квiткою короля i його дому була неприступна, незаймана лiлея. Тепер сотнi викинутих, зневажених i зганьблених штофових i шовкових лiлей валялися в чорному брудi вулиць. А барвами iмператора, що пiдступав до мiста, були синя, бiла й червона: синя, як небо i далечiнь, бiла, як снiг i смерть, червона, як кров i свобода.

У мiстi нараз з’явилися тисячi людей iз синьо-бiло-червоними бантами на одязi й капелюхах.

А замiсть непорочних гордих лiлей люди прикрасили себе найскромнiшими квiтами – фiалками.

Фiалки – смиреннi й смiливi квiти. Їм властивi чесноти безiменного народу. Навряд чи помiченi, цвiтуть вони в затiнку високих дерев i зi скромною, але гiдною вiдчайдушнiстю першими вiтають весну. А темно-синiй полиск нагадуе ще й про вранiшню млу перед сходом сонця, а також вечiрню перед початком ночi. Фiалка була квiткою iмператора. Його називали Батьком фiалок.

Тепер уже тисячi простолюду з паризьких передмiсть сунули до центру мiста, до палацу, i всi були прикрашенi фiалками. То був передодень початку весни, неприязний передодень похмуроi весни. Але фiалки, наймужнiшi серед квiтiв, уже цвiли в лiсах перед брамами мiста. Здавалося, нiби народ iз передмiсть несе живу весну в кам’яне мiсто, до кам’яного палацу. Букети щойно зiрваних фiалок синiли на пiднятих чоловiчих цiпках, мiж теплими i пишними жiночими грудьми, на капелюхах i шапках, якими вимахували в повiтрi, у руках робiтникiв i ремiсникiв, що вiтали iмператора, на офiцерських шпагах, на барабанах колишнiх барабанщикiв i срiбних сурмах колишнiх сурмачiв.

На чолi деяких гуртiв iшли барабанщики колишньоi iмператорськоi армii. Вони вибивали давнi вiйськовi мелодii на старiй телячiй шкурi, пiдкидали в повiтря окриленi барабаннi палички i знову ловили iх, мов зграбних пташечок, якi вертались додому, у розкритi батькiвськi долонi.