Автохтони

Дуже весело, мовляв, забийся, як весело. А так залишишся з собою сам на сам, глянеш – нiц не весело…

Ще один фiлософ. Усi вони тут фiлософи.

– Перепрошую, а ви хто за освiтою?

– Неписьменнi ми. – Жебрак акуратно загасив цигарку в порожнiй сiрниковiй коробцi. – Три класи парафiяльноi школи, що з нас вiзьмеш.

Варто було жебраковi поворухнутися, i в нiс шибнуло кислим смородом вогкого сукна й немитого тiла. Вiн подумав, що жебрак глузуе з нього тому, що десятку вважае недостатньою компенсацiею за послугу, i почав ритися в кишенях у пошуках дрiб’язку, але жебрак сухо сказав:

– Ось цього не треба.

Не треба принижувати людину.

Обернувся i пiшов геть, хляпаючи полами довгого не за зростом пальта.

Бронзова дiвчина, яку вiн прийняв за статую, поворухнулася i поправила капелюшка з бронзовою трояндою. Ще одна ракета з шипiнням злетiла над площею i розсипалася сотнею золотих бризок. Але ж жебрак мае рацiю. Навiщо воно, це вiдбиття танцюючих вогнiв у скалках чорного перекинутого неба на брукiвцi, якщо нема кому сказати «поглянь, яка краса!»?

Вiн раптом подумав про Шпета, про зiв’ялi афiшi та крихкi портрети довоенних оперних дiв.

Що Шпет узагалi робить вечорами? Пише книгу? Мабуть, пише книгу, тепер усi пишуть книгу, кого не спитай.

Вiн знизав плечима i пiшов гомiнкою веселою вулицею, однiею iз безлiчi веселих вулиць, що розходяться в рiзнi боки вiд площi, наче шпицi гiгантського колеса.

* * *

– Тут що, взагалi нiхто не живе?

У таких мiсцях хостели завжди напхом… студенти, олдовий пiпл, велосипедисти з величезними рюкзаками i згорнутими в рурку пiнковими килимками… Вiн любив хостели i не любив готелi.

У хостелi вируе життя; в готелi втомленi люди вiдсипаються пiсля напруженого дня. Або напиваються пiсля напруженого дня. Або приводять тьолку, щоби розслабитися пiсля напруженого дня. Вiшаються, до речi, завжди у готелях. Ви коли-небудь чули, щоб хто-небудь повiсився у хостелi?

– Чому? Просто ми ремонтуемося. Якi вiдремонтовано, в тi заселяемо.

– Ви що, одночасно ремонтуетеся i працюете?

– Ну так.

Тут на Рiздво пожежа була. Треба ж якось окупати ремонт…

У блюдечку на пiдлозi пiдсихало молоко, розтрiскане, жовте. Жоден кiт не стане таке пити. Хотiв сказати чергувальницi, але передумав. Кiнець кiнцем, це не його справа. До того ж вiн не бачив тут кота.

Розпис на стiнi розрiсся – так, сама собою, розповзаеться плiснява. Колгоспниця, упираючись у плiнтус мiцними босими ногами, здiймала над головою величезний снiп.