Автохтони

До того ж байкери соромляться високих чоловiчих стосункiв. Хоча ця iхня гiпертрофована мужнiсть… демонстративна маскулiннiсть… усе це буквально волае про iхнi справжнi намiри. Нi, ми не байкери. Ми фрiрайдери. Так, Мардуку?

– Так, Упирю.

– Для нас чужим е об’еднання за будь-якою ознакою.

– Це приемно, – сказав вiн. – Поважаю незалежнiсть.

І свiтло згасло.

* * *

– Гей!

Свiтло було сiрим i холодним, як у перший ранок нового року. І рiзало очi. Де вiн узагалi? Згадав. Хостел. «Пiонер», здаеться. Так, авжеж, «Пiонер».

Будь-який рух очних яблук вiдгукувався головним болем. Вiн примружився, трохи полегшало. Темна пляма на тлi вiкна – це обличчя. Ага.

Хiба вiн пив учора горiлку? Вiн не пам’ятав. Вiн точно пам’ятав, що пив пиво. Що було потiм? Миготлива лампочка, бородатi обличчя.

– Вони пiдклали щось у лампочку, – сказав вiн.

– Бувае, – погодився хтось. – Мiнералки дати?

Вiн обережно спустив ноги на пiдлогу. Спав не роздягаючись. Вже легше.

– Так. – Вiн iз полегшенням зiтхнув. – Так, будь ласка.

Зiр вдалося нарештi опанувати, i вiн тепер бачив ii цiлком розбiрливо. Вiтрiвка, джинси, широкi плечi, широкi стегна, мiцнi ноги. Вона була схожа на карiатиду, котра через якiсь своi справи зiстрибнула з карниза.

– Тримайте.

Вiд неi тхнуло фарбою, i його знову занудило.

У пластиковiй пляшцi води залишилося на третину, вона напевне пила з неi сама, але вiн, зазвичай бридливий, цього разу зневажив на це.

– Котра година? – Вiн вiдiрвався вiд пляшки.

– Полудень вже. Менi працювати треба. А Веронiчка казала, що ви зранку уходите.

Неговiрка, але чого хотiти вiд карiатиди? Вона посунула драбину – звук був такий шорсткий, що його пересмикнуло.

– Вас як звуть?

– Лiдiя.

– Гарне iм’я.

– Не думаю, – сухо сказала вона i з гуркотом поставила на драбину банку з фарбою.

На лiвiй щоцi жовтiе пляма фарби. Голова пов’язана червоною хусткою, ну просто робiтфакiвка з плаката «Не базiкай!».

– Слухайте, йшли би ви звiдси. Ви менi заважаете.

– Я плачу за цю кiмнату. Це моя кiмната, – сказав вiн роздiльно, як на уроцi англiйськоi. – It’s my room. You see? Послухайте, ви що, соромитеся при менi, чи що?

Взагалi-то вона видавалася цiлком непробивною.

– Можливо.

– Мистецтво – це дуже iнтимно, я розумiю.

Сонна Веронiчка, скорiше за все, ii приятелька. І замовлення пiдкинула по-дружньому.