Одного разу на Дикому Сході

Кинув так i не скручену цигарку i побiг до дiвчини. – Зараз побачимо, кому смiшно буде! Зараз побачимо! Все, досить копати! Зараз же всiх до стiнки!

– Товаришу командиру, малi ж ями, – намагався заспокоiти матроса хтось iз солдатiв.

– Для цiеi контри i таких вистачить! Все одно iх земля не прийме, бо вони вороги революцii! Нумо кидай лопати та шикуйся! Швидше!

Полоненi покидали лопати i заморено подивилися на своiх майбутнiх вбивць. Точнiше на вбивцю, бо тiльки матрос дiстав свiй маузер, а солдати, хоч i пiдвелися, тримали гвинтiвки за плечима.

Дивилися на полонених. А Мiра все посмiхалася, наче купалася у сонячному свiтлi.

– Весело тобi, весело! – ще бiльше роздратувався матрос. – Зараз я тебе засмучу! – Вiн тицьнув у неi маузером. Чет тримав руки на обох револьверах. – Іменем революцii ви засудженi до страти, як контрреволюцiйнi елементи! І зараз я особисто виконаю вирок! Дам вам покарання, яке ви заслужили, виступивши проти революцii, проти святоi справи, за якою свiтле майбутне нашого народу!

Чет вже наставив один з револьверiв на матроса, коли почув позаду тупiт копит.

Озирнувся i побачив, що дорогою до них мчав вершник.

– Товаришу командире, вiстовий до нас iде, – сказав Чет.

– Що? – Жникiн озирнувся, невдоволений тим, що його вiдволiкли.

– Вiстовий. Зi штабу. Може, новий наказ якийсь?

– Який там ще наказ? Це контрреволюцiйну сволоту стрiляли i стрiляти будемо! – закричав матрос, пiдняв руку з маузером i прицiлився в Мiру.

Чет тримав його на мушцi. Жникiн, наче вiдчувши щось, опустив руку. – Ну добре, почекаемо! А ти, суко, не смiйся! Я тебе власними руками пристрелю! Як собаку скаженого! Зрозумiла, курво! – закричав матрос i таки вiдважився штовхнути Мiру.

Мiра зневажливо подивилася на Жникiна. Вона була у сiрiй, подертiй i пропиленiй сукнi, свiтле волосся, давно не мите, звалялося. Але тримала спину прямо, в очах бiсики i посмiшка не сходила з обличчя.

Ось вже i вiстовий примчав.

Кiнь весь у милi, видно, що гнав, як тiльки мiг.

– Наказ комiсара – громадянку Б’янко доправити до штабу! – кивнув у бiк Мiри.

– Як до штабу? – здивувався Жникiн i закричав: – Вона засуджена до розстрiлу! Власними руками пристрелю, тварюку золотопогонну!

– Наказ комiсара! Термiново! – повторив вiстовий.

– За якi заслуги? Вона буде розстрiляна! Контра бiлява! Чого ти посмiхаешся! – волав матрос i наставив на Мiру маузер.