Одного разу на Дикому Сході

Але узяти iх мусимо ми i тiльки ми! Цi скарби конче потрiбнi революцii!

– Добре, Борю, – комполку пiшов вiддавати накази.

Лiберман сидiв, схиливши голову. Чомусь вiн згадав свое багате революцiйне минуле. І в тюрмi посидiв, i на каторзi був, i до шибеницi його виводили, але в останнiй момент замiнили смертну кару довiчним ув’язненням. Згадав свою першу справу, теж пов’язану з добуванням грошей для революцii.

Лiберман, ще зовсiм молодий, з довгим та кучерявим волоссям, сидiв у якомусь кабаку з кiлькома бугаями вiдверто кримiнальноi зовнiшностi.

Вiн був ще без шкiрянки i нагана, у цивiльному вбраннi, помiтно знервований. Але у внутрiшнiй кишенi його сюртука лежав маленький браунiнг, i це надавало йому деякоi впевненостi у розмовi з цими бандитами.

– Там буде десь сто тисяч. Половину менi, половину вам, – сказав Лiберман, прикладаючи всiх зусиль, щоб голос його не тремтiв.

– Нас четверо, а ти один, – злодii важко подивилися на нього, але вiн витримав iхнiй погляд.

Що йому ще залишаеться, коли для боротьби потрiбнi грошi, а узяти iх нiзвiдки.

Хiба вiн пiшов би до цих душогубiв, якби охранка не схопила всю бойову групу iх органiзацii? Схопила по-дурному, як дiтей. Якийсь фiлер у Киевi вистежив iх на конспiративнiй квартирi, увiйшов туди, коли хлопцi спали, забрав зброю, а потiм викликав полiцiю. З п’ятьох арештованих двое пiшли на шибеницю, iншi – до Сибiру. А йому тепер доводиться мати справи з громилами, яким начхати на революцiю. Їм би тiльки грошi. Але йому теж потрiбнi грошi, щоб закупити зброю та друкарню.

– Якось недобре виходить з частками, – сказали кримiнальники i почали зловiсно всмiхатися. – Ти один, нас – четверо, а грошi навпiл.

– Я про все дiзнався i все спланував, – вiн намагався показати, що зовсiм не боiться цих злодiiв.

– Навiщо тобi стiльки грошей, жиду? – спитав один з бандитiв.

– Для революцii.

– То ти з тих, з прибацаних? – зневажливо посмiхнулися бандити, якi не поважали цих дурнiв-революцiонерiв, що ладнi були iти до тюрми або й загинути бозна за що.

– Завтра, о десятiй, починаемо, – вiн пiдвiвся i пiшов. Бандити подивилися йому вслiд, а коли вiн вийшов, зареготали. Потiм говорили про те, що пiсля справи замочать жидка, бо з таким фраером дiлитися – себе не поважати.

– Дев’ять грамiв свинцю йому, а не половину грошви!

– Та який там свинець! Перо у бiк, i вся справа!

Вранцi до контори банку, яку намiтив Борис, зайшли бандити, одягненi мулярами. З ящиками, в яких начебто реманент.