Вертеп Всевишнього

25

Душа стлiвае, наче та свiча,

я з нiг валюся, мовби вiд меча,

та твiй прихiд, красуне, – гарнi лiки,

хоч лiкар хворим iх не признача…

26

Лоза запломенiла, як зоря,

трава жовтiе, наче догоря,

а листя, що шумiло, мовби натовп,

упало ниць, як раб до нiг царя…

27

Не в кожнiй кралi е та таiна,

яка бувае в доброго вина.

Та всяка iз красунь вину подiбна:

пiдступно зрадить будь-кого вона.

28

Мандрiвник-сонечко у вишинi,

дарунок в небесах знайди менi.

Таких закоханих ти вже стрiчало

чи бачило покiйними в трунi?…

29

Без сяева твого лиця похмурi днi:

у темрявi тепер серця й стежки нiчнi.

Тому крiзь сльози я дивлюсь в страшному снi,

як ти дiсталася комусь, а не менi.

30

Знов чашу iз трунком п’еш, серце, до дна,

хоч ти – мов троянда в саду чарiвна.

Кохання i квiтка – мов полум’я свiчки,

та видно багрянець лише дотемна.

31

Цвiте троянда у моiм саду,

радiе сонцю, на свою бiду:

коли настане день мого весiлля,

пелюстками обсиплють молоду!.

32

В людськiм садку теж паршi на плодах.

Плакучi верби чи жiнки в сльозах?

Небесний садiвник про нас подбае -

i нашi болячки сховае прах.

33

До Мекки люд приходить у сльозах

i, каючись, лицем лягае в прах.

Радiють грiшнi, облегшивши душу,

щоб завтра знов погрузнути в грiхах…

34

На вид – солодка, та гiрка основа,

коли про правду почалася мова.

Якщо ви правду кажете у вiчi,

знайти нелегко вам халву для слова.

35

Поет нечасто чуе похвалу -

частiш монету кинуть в пiалу

i змусять цим хвалу собi спiвати!

Тому волiю слухати хулу!..

36

Що тайна суть людей – не новина!

Але колись вiдкриеться вона,

тому що сутнiсть всякоi натури

в дiяннях нам проявиться сповна.

37

Я вранцi пiду за зорею-звiздою,

пiду вiд сует, що довкола ордою.

Халат залишу в материнських руках,

бо жде вже пророк iз святою водою.

38

І в добрiй справi став собi межу:

з меча свого очистивши iржу,

не здумай ним неправду подолати -

в бою словеснiм я допоможу!.

39

Переписав ти знову заповiт:

не жаль вдовиних слiз, не жаль сирiт!..

Ти в Бога не проси лише для себе -

i стане щедрим i до тебе свiт…

40

До ранку порве Бог намисто з зiрниць

i в чашу блакитну сипне блискавиць,

бо ввечерi вiн у закоханiм серцi,

а вранцi – безумний у душах вдовиць.