Моя антологія світового сонета

Щоб мить страждань продовжити чудесну,

сто раз помру i стiльки ж раз воскресну,

ждучи, коли ти бiль, вгамуеш мiй…

* * *

До нiг ii схилявся я в рядках -

сердечним жаром променiли звуки.

І сам з собою зазнавав розлуки:

жив на землi й тягнувсь до зiр в думках.

Спiвав про злото кiс у кiсниках,

багацько слiв сказав про очi й руки,

З блаженством райським мiг рiвняти муки…

І от тепер вона – холодний прах.

А я, без маяка, немов зерня в шкарлупi,

крiзь шторм, який мене товче, як в ступi,

пливу життям, кермуючи навгад.

Любовний вiрш не пишеться без вiри!…

Спинитись час: поет зморивсь, а лiри

вже налаштованi на скорбний лад…

* * *

Ненасить, лiнь, м’якi й зручнi дивани,

прогнавши благодiйнiсть, у полон

нас узяли, неначе дивний сон,

а звички нашi нас лишили шани.

Іти б нам до мети, але кайдани

та ще багацько всяких перепон.

І десь подiвся з луком Купiдон,

а Гiппокрену[1 - Гiппокрена – джерело на вершинi Гелiкона в Беотii, яке утворилося вiд удару копита Пегаса.

Ця спрага насолод, вiнкiв лаврових!…

– З дороги, фiлософiе босяцька!

Йди геть! – кричить пiдкуплена юрба.

Поете, йди! Йди мимо гонорових

i витримай вiд них удар зненацька.

Важкий твiй шлях – така твоя судьба!…

Джованнi БОККАЧЧО

* * *

Італiе, усiх племен царице,

де доблестi твоi, де генiй твiй?

Кастильський хор[2 - Кастильський хор – маються на увазi Музи так званого iспанського Парнасу.

над честю муз будь-хто тепер глумиться.

Не лаври вже в цiнi, а багряниця,

бо нинi зло прямуе по прямiй,

а з калитою всякий вже гордiй,

бо голову пусту пiдмiнюе скарбниця.

В словесностi пропав високий стиль -

давно утрачений для кращих з нас

(вiд тебе вже не ждуть чудес мистецтва!).

Журись зi мною – чайкою заквиль:

прихильна доля, люба, повсякчас

до тих, хто став опорою чернецтва…

* * *

На човнику каталась люба панi,

i спробуй швидшого знайти човна!

Й вражала безлiччю пiсень вона -

чи щебетав то соловiй в гортанi?

Куди причалить, я не знав заранi,

чекатиму, можливо, допiзна,

бо серед дiв земних така одна -

богинi я зiзнаюся в коханнi.

Побачити й почути диво з див

не я один цим берегом ходив:

немов прочани, йшли до моря люди.