Не повертайся спиною до звіра

Вiн уперто наголошував: глава уряду зробив те, що вважав за потрiбне, i, як результат, у пiковий лiтнiй перiод не було дефiциту пального. Тепер показник iнфляцii залежатиме вiд того, наскiльки успiшно уряд упораеться з цiновою складовою, котру формують енергоносii.

У вухах гуло й в очах рябiло вiд фраз: «За транзит блакитного палива украiнською територiею треба розраховуватися грошима», «Ви побачите приклад европейського узгодження обсягiв купiвлi газу»… Євген зрозумiв, що цi фрази мають бути ключовими в матерiалi, але вони якось плавали в мозку, не чiпляючись за решту iнформацii.

Матерiал поки що не викристалiзовувався в струнку систему, над ним належало добряче посидiти. Із економiчними темами завжди так: нiбито йдеться про очевиднi речi, а шлiфувати текст доводиться чимало.

III

На свiжу голову все набуло зовсiм iншого вигляду, i несподiвано для себе Євген написав статтю без особливих труднощiв, хоча й не настiльки швидко, як хотiлося. Вiн мiг би не приiздити до редакцii, а надiслати матерiал електронною поштою.

Але це був не той випадок. Чубенко почувався, напевне, так само незатишно, як учора прем’ер на прес-конференцii. Не узгоджувалися в свiдомостi грандiознiсть теми з його крихiтним журналiстським досвiдом – та ще й у питаннях економiки.

Величезне примiщення «Преси Украiни», де навiть до iхнього шостого поверху долинало безперервне стугонiння друкарських машин, рано-вранцi нагадувало приспаного звiра.

Шеф чекав на Євгена i вочевидь був у доброму гуморi. Пiдтягнутий i зiбраний Євген Чубенко йому подобався.

Газетi потрiбнi були молодi журналiсти. Щоправда, з ними клопотiв бiльше, зате вони ставали кращими бiйцями, своiми, прирученими.

Редактор глянув на годинник – час би вже i перекусити. Але послати когось по бутерброди не виходило – редакцiя була порожня. Комп’ютерникiв зачiпати – лише зайвого головного болю наживеш, адже вони всi живуть у паралельному свiтi й завжди перевантаженi незбагненною для простих смертних тяжкою працею.

Зiтхнувши, цей лисуватий, з черевцем, чоловiк заходився готувати собi каву.

І тут у дверi пошкреблися.

– Заходьте! – пролунало звiдкiлясь з-за шафи.

Євген переступив порiг.

– Принiс.

Редактор читав швидко. Пiвтори сторiнки набраного на комп’ютерi тексту для нього були так, на один зуб, «для апетиту». Стажер старанно виклав почуте на прес-конференцii, те саме можна було без мороки дiстати з iнтернету. Факти, факти… А газета потребуе iнтонацiй, гри слiв, авторськоi позицii.