Невольник

Везла

Назад гадюку в серцi люту

Та трошки в пляшечцi отрути.

Не iла три днi й не пила,

Вернувшись з прощi. І три ночi

Не спала; впали карi очi,

Засохли губи; i вночi

Щось, ходя, шепче, смiючись.

Аж тиждень так собi нудила,

А потiм трути розвела

І генерала напоiла

Та й спать, упоравшись, лягла.

«Тепер старого поховаю,

А молодого привiтаю,

Та й буду жить собi та жить,

Петруся-серденько любить», —

Подумала чи то сказала.

Хотiла спать, але не спала.

І ждала свiту, i дожить

До свiту божого боялась.

І задзвонили вранцi-рано

По генераловiй душi;

Заговорили щось погане,

До генерала iдучи

Прощатись, люде. Аж гуде,

З усiх усюд народу йде,

Та щось шепочуть про отруту

І судових неначе ждуть,

І разом стихли на минуту.

Приiхали; ножi беруть,

І генерала розчиняють,

І яд находять в животi.

Громада глухо присягае.

Заприсягла. Питае суд:

«Тепер скажiте, християни,

Хто отруiв його?» Гудуть,

Мов стиха дзвони.

Громада зично загула.

Тойдi на ганок вихожае

І до громади промовляе

Петрусь. І каже: «Я зробив,

Я генерала отруiв,

А ви не знаете нiчого!» —

Взяли Петруся молодого

Та в город в путах одвезли.

Його недовго мордували

В тюрмi, в судi, а в добрий час

В кайдани добре закували,

Переголили про запас;

Перехрестивсь, отак убраний,

І поволiк Петрусь кайдани

Аж у Сибiр…

    [Перша половина 1850,

    Оренбург]

* * *

Менi здаеться, я не знаю,

А люде справдi не вмирають,

А перелiзе ще живе

В свиню абощо, та й живе,

Купаеться собi в калюжi,

Мов перш купалося в грiхах.

І справдi так. Менi байдуже

За простих сiрих сiромах,

Вони i господом забутi.

Так що ж менi тут грiти-дути!

А де отi?? Невже в сажах

Годуе хам собi на сало?

А може, й так? Добра чимало

Вони творили на землi,

Рiками сльози розлили,

А кров морями. Люде знають,

Кого годують, доглядають.

І що ж ви скажете: за славу

Лили вони моря кровавi

Або за себе? Нi, за нас!

За нас, сердешних, мир палили!

Поки iх в саж не засадили.

Якби не те, то, певне, б пас

Свинар в толоцi. Клятi! клятi!

Де ж слава ваша?? На словах!

Де ваше золото, палати?

Де власть великая? В склепах,

В склепах, поваплених ката[ми],

Такими ж самими, як ви

Жили ви лютими звiрми,

А в свинi перейшли!..