На нашем сайте вы можете читать онлайн «Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей

Автор
Дата выхода
15 июня 2016
Краткое содержание книги Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Антін Мухарський) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Антін Мухарський – письменник, арт-куратор, галерист, телеведучий. Засновник Союзу Вольних Художників «Воля або смерть» та мистецької платформи «Український культурний фронт». Народився, живе та працює в Києві. Розлучений. Багатодітний батько.
Орест Лютий – професор антропології. Автор та художній керівник музичного проекту «Лагідна та Сувора українізація». Народився, живе та працює в м. Стрий. Неодружений.
Роман «РОЗРИВ» створено за всіма законами компілятивного жанру епохи постмодерну та сучасної української неогероїки. Будь-яке звинувачення авторів у розпалюванні міжнаціональної та міжконфесійної ворожнечі, фашизмі, расизмі, гомофобії є неприпустимим і свідчить про нестачу інтелекту та освіти, розумову обмеженість та тупість у адептів подібних звинувачень. Читання цього роману не рекомендовано людям, схильним до екстремізму, тероризму, побутового насильства, людям із нестійкою психікою, синдромом совкового дебілізму та проявами політичної шизофренії, дітям до 18 років, вагітним жінкам. Заборонено читання людям БЕЗ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ!
Після прочитання цього попередження жодні претензії не приймаються.
Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Вiн був не тiльки картографом, але й прекрасним художником-графiком – оформив своiми iлюстрацiями чимало пiдручникiв i наукових праць.
По батьковiй лiнii – теж суцiльний армагеддон – москальщина та бандерiвщина, разом узятi. Дiд мiй (батькiв батько) – Олександр Олександрович Мухарський – син коваля з подiльського мiстечка Кам’янець, уроджений гайдамака. Герой трьох воен: Громадянськоi, Фiнськоi та Великоi Вiтчизняноi, вiд 18 рокiв вiн тiльки й знав, що воював. Спершу у складi 1-i Кiнноi армii (похiд на Варшаву), потiм у складi бригади Котовського, де завiдував польовою артилерiею, а потiм як командир зведеного артилерiйського дивiзiону з декiлькох батарей «катюш».
«Так вiн же наш! Наш! У нього тоже деди воевалi», – з радостi заволають «нашi», але я вас мушу розчарувати. Так не любити радянську владу i ненавидiти Сталiна могли тiльки тi, хто пережив ту страшну вiйну. Тому моя вам порада: запхнiть своi убогi iмперськi мiфи «про дiдiв» у сраку i послухайте нащадка справжнього героя вiйни – мого батька.
«Твiй дiд, – казав вiн менi, – Сталiна ненавидiв люто. Пам’ятаю, як на початку березня 53-го року я прийшов до нього з траурною пов’язкою на пальтi й плачу: „Тату, як же ми тепер без Сталiна жити будемо?“»
А вiн менi: «Нарештi ця сука здохла! Хай його чорти в пеклi деруть! Скiльки людей загубив!». Потiм напився на радощах i салют у себе на подвiр’i влаштував. Я питаю: «Як же так: весь народ у жалобi, а ти веселишся?».
І розповiв iсторiю з 37-го року, коли був понятим при арештi ворога народу. «Я тодi, – каже, – навчався на курсах у вищiй школi офiцерiв у Москвi. І от ми з твоею мамою (моею бабусею, теж дворянкою Житомирськоi областi – метрика е!) пiшли на останнiй сеанс до кiнотеатру „Ударник“, що поруч iз Котельнiческой набережною. Дивилися „Ленiн в Октябре“.







