Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

І помер Іван у дощову нiч у Волощинi. І був дощ на далеку дорогу, в Царство Небесне.

Грушевський – просто декоративний, ледве дiючий експонат. Патрiотичний, але надто компромiсний дiдуган, обплутаний архiвним павутинням нашоi iсторii. Додумався: розформувати готову до оборони Украiни армiю, бо, мовляв, Росiя нiколи не пiде проти нас. І назустрiч Муравйову вийшли тiльки гiмназисти.

Оце i все, що мала нацiя до мене.

Пiсля моеi романтичноi, як подув морського вiтру напровеснi, революцii свiт вперше заговорив про Украiну.

Хто ще мiг так зсадити з печi украiнцiв, крiм мене? Янка? Та вона може грати тiльки в другому ряду, а точнiше – лише в масовках.

Даремно, повторюю, я взяв ii у мою революцiю. Треба було йти без неi. Та якби не я (Дурило! Дурко!), про неi давно б забули. Все! Годi! Пiсля перемоги – заганяю Янаконду в терарiй, хай собi там сичить i зцiджуе отруту на медичнi потреби.

…Не захотiла мене, коли удвох iздили на чергове европейське тирловище тодiшнiх, ще безвладних, опозицiонерiв до польського мiстечка Криниця в горах.

Жили в одному готелi. І номери були поруч.

Пiсля «пенькноi» вечерi в ресторанчику над потоком були хмiльнi, безтурботнi та веселi. Таемничо шурхотiло листя пiд ногами. Улесливо жебонiла вода в гiрськiй рiчечцi пiд мiсяцем…

Вона повела мене до пам’ятника якогось нiмого украiнського маляра-примiтивiста (забув уже його iм’я[7 - Мабуть, iдеться про художника-примiтивiста, лемка Никифора.

]), що жив тут iз песиком. Розповiдала про нього. Лемка чи бойка. Я тихо захоплювався нею: все знае, холера, i це звiдкись вхопила. Без референтiв.

У мене в портфелi була пляшка сухого вина. Я вибив корок по-студенському, гепаючи долонею у дно. Ми сидiли на лавчинi бiля пам’ятника художника з собачкою, пили з горлечка вино i смiялися, пiдкидаючи ногами опале листя.

Мiстечко вже дрiмало. Сама взяла мене пiд руку, iшли до готелю, зупиняючись, щоб по черзi ковтнути вина.

Цього вечора вона була занадто, я сказав би, навiть нахабно красивою. Мiсячне сяйво золотило ii вродливе обличчя, м’яко пiдкреслений шкiряним поясом стан, пружнi ноги… Дуже гарна i зваблива, холера ясна… Моя «генеральна» Ксеня вже розповзлася, а ця – еротичний дурман… Менi здавалося, що дуже любо обом.

У готелi ми розiйшлися по своiх апартаментах. Я навiть обережно поцiлував ii на прощання, вдихнувши запах тривожно- нiжних парфумiв.