Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Поети Тарас, Леся, Стус. Чорновiл, патрiархи Мстислав та Володимир Романюк. І Слава Стецько. Позаду них виднiвся безiменний народ. Звiсно, украiнський.

Потiм тривав перiод освячення iкони в усiх православних храмах Єрусалима, в храмi Рiздва Христового у Вiфлеемi, у Киево-Печерськiй лаврi, у соборi Святого Володимира, в соборi Святого Юра, Андрiiвськiй церквi…

І «Покрова Божоi Матерi iз Президентом Павлом» постала в iконостасi серед багатьох подарованих Президентовi iкон.

Павло перехрестився i засвiтив перед нею – вiн вважав ii вже явленою себто – чудодiйною – освячену ерусалимську свiчку, надпалену святим вогнем iз храму Гробу Господнього.

Любив Президент i дорогоцiнну, давню iкону «Козацькоi Покрови-Заступницi», яку Павловi на його ювiлей подарував львiвський губернатор. Кажуть, саме до неi молився гетьман Іван Виговський пiд Конотопом.

Виговському привезли ii ввечерi, перед вирiшальним боем за Конотоп, оточений москалями. Історики пишуть, що Іван довго молився, вклякав на колiна, цiлував лик Божоi Матерi.

Просив у неi для козацького вiйська допомоги та захисту.

Так само ревно просив помочi в iншоi Дiви Марii – Покрови – в оточеному ворогом Конотопi нiжинський полковник Григорiй Гуляницький, який понад мiсяць обороняв мiсто вiд московитiв.

Іван Виговський таки перемiг вiйсько князя Трубецького.

Павло поштиво перехрестився i перед цiею iконою, поцiлував лик Небесноi Царицi. Витягнувся на диванi, заклавши долонi пiд голову. Накрив обличчя краем державного прапора, що звисав над ним.

На душу зiйшов, хоч i сторожкий, лякливий, але – спокiй. У теплiй сутiнi повiльно зiмкнулися його повiки.

«Господь змилувався надi мною.

Я iшла до магазину по хлiб i запитала моеi вчительки, його матерi, чи не купити i iм? Оксана Василiвна замовила ще й олii. Я несла iм куплене, як золотий скарб. Зайшла у двiр, коли Вiн зливав собi на голову вiдро криничноi води i форкав, як лошачок. Я стояла з хлiбом та олiею перед ганком на цементовому п’ятачку.

Вiн мотнув головою, широко розплющив очi i подивився на мене так, нiби вперше побачив усю – вiд пальцiв нiг до литок… стегон… грудей… шиi… губiв… до кiнчикiв волосся. Я не встигла, не захотiла заховати своi очi, i вiн схопив iх поглядом.

– Ходiмо ввечерi до ставка купатися у теплiй водi та мiсячному сяйвi, Настуню. Чекатиму з першоi зорi.

Бiльше я нiчого не пам’ятаю. Опритомнiла дома на сiннику. Прокинулася одурiлою вiд духу весняного сiна з лугу.