Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Цей фотель привiз Президентовi вiнницький, надмiру самостiйний, губернатор. Знайшли цей раритет у Городищах, на горищi в Павловоi сусiдки. Нiби колись то було сидiння Івана Богуна, яке забули козаки, женучи ляхiв iз Томашполя на Немирiв.

На ньому сидiли вiйт, голова комнезаму, потiм голова колгоспу, потiм парторг. Шкiра протерлася до дiрок, пружини вилiзли, i фотеля викинули на смiтник. Хтось вночi пiдiбрав його i заховав. Забули.

Коли Павло призначив головою району свого кривенького небожа Лукаша з Городищ, той i познаходив для вуйця:

а) ярмо, в яке до корови нiби пiдпрягалася по вiйнi його мама, юна ланкова Оксана;

б) залiзне кiнське путо, в яке тато, Дмитро Васильович, на нiч «взував» корову, щоб не вкрали;

в) самогонний апарат, яким гнали самогон на весiлля тата Дмитра i мами Оксани;

г) начищений до блиску бронзовий нiмецький дзвiнок, що багато рокiв по вiйнi скликав городищенських школярiв (i Павла, звiсно) на уроки;

д) кований вухналь, забитий у сволок, до якого прив’язували колиску iз майбутнiм Президентом.

Все це експонуеться на дачi Павла, показуеться зарубiжним гостям та друзям.

Фотель вiдреставрували у Вiнницi, i тепер вiн грiе Президента Украiни в його замiськiй державнiй резиденцii…

…Телевiзiйнi канали, в чеканнi перших, попереднiх результатiв товклися на тому, що вже нiкого не цiкавило: як голосували основнi претенденти на трон. Павло знову любувався грацiознiстю своеi ходи, довгим кашемiровим пальтом iз лискучим шкiряним комiром, бiлим кашне.

Благородством вкрапленоi в чуба сивини. Нiби на мить вискочив з хати снiжного вечора. Красивою правою рукою, що м’яко вкидае з двох пальцiв бюлетень до урни. Видовженими нiгтями, над якими вчора попрацювала манiкюрниця Клава.

Оператори недружнiх каналiв навмисне брали його крупним планом, щоб виднiлися зморшки на чолi, довкола носа та маленькi мiшечки пiд очима. Так-так, нирки просять курорту, поза дискусiею. Переможемо – пролiкуемось.

Усмiшка, правда, не вийшла. Якась невпевнена, тривожна.

Вiн подумав, що треба було вранцi потренуватися перед дзеркалом, але Ксеня з Людмилою нервово квапили. Тiльки усмiшка вимушена, а все решта – образ переможця!

«Алiгатор на дiльницi – запряжений в колiсницю слон у крамничцi скляних келихiв.

А Янаконда – нiби мармуровий пам’ятник собi самiй. Хоч i облачилася у вишиванi бiлi шати. Теж менi заявка на княгиню Ольгу.