Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Ми заполонили все танцювальне коло, нiхто не ризикнув кинути нам виклик.

Завклубом ввiмкнув вальс ще раз – i ми з моiм коханим лiтали далi. Я трiшки оговталася i переживала, що в мене дуже куценьке платтячко, але… в мене красивi ноги i стегна, шовково-мармурове тiло – хай дивляться. Я вже – жiнка. Я – доросла! Любуйтеся нами з Павлом!

Я бачила, як менi заздрять однолiтки i старшi. Павлик узяв мене пiд руку, i ми демонстративно вийшли iз танцювальноi зали.

Знову купалися i любились. Вiн принiс ще пляшку солодкого вина.

Знову купалися i кохались. Мама мене не кликала, i це тривало, аж поки не засiрiло над Городищами. Вiн обцiлував мое вологе вiд роси тiло, ще раз взяв мене, вже при свiтлi, ми скупалися i попрощались.

Вдень я стежила крiзь шпарку в парканi, як вiн на ганку збирае чемодана. У заплiчний мiшок напихае нашого домашнього масла, банки меду, сметани. Вудженого сала. Домашньоi ковбаси в горщику…

Затраскотiв мотоцикл з вiзком: його дядько Гнат приiхав, щоб вiдвезти Павлуню в Крижопiль на залiзницю.

Я нiчого iншого не придумала, як винести йому назустрiч глечик свiжого молока. Вiн одмахнувся вiд нього, щоб не «зафоцькати голубу тенiску».

Ревнув мотоцикл, гребонув заднiм колесом спориш. Вiтер напнув його тенiску, залiз у чуприну i пiдштовхнув мого любого у бiк Крижополя…»

«Головне, щоб вона не вискочила в другий тур! Буде битися несамовито. Пам’ятаю, як вона допомагала менi на виборах. Дiе, як воднева бомба. Залишаеться тiльки нерухомiсть.

«Для нього найважливiше з мистецтв – нерухомiсть» Це вона про Алiгатора.

Рiдна Оранто, допоможи завалити Янаконду, якщо проповзе в другий тур… Допоможи. Приймаю всю твою критику. Старався. Але не доробив. Я ж не вчився на Президента. Та ще й такоi важкоi краiни i нацii. Виправлюсь. Ось побачиш.

Із другим пришестям – багатьох вимiтатиму з оточення. «Президент потрапив у вороже оточення i смiливо вийшов iз нього», – скаже моя вiльна преса.

Із безликого натовпу я творю нацiю.

Так, не завершив, але пiсля першого мого термiну стало бiльше украiнцiв серед хохлiв i малоросiв, дорога моя свята Оранто. Нiхто не розумiе, як важко було це зробити…

Отож, дайте (дайте!) менi ще один президентський термiн! Ісусе! Царице Небесна! І я створю повноцiнний украiнський народ!»

Президент тихо простогнав, звiвся на довгi ноги i знову осiв у пухкий шкiряний фотель iз рiзьбленими пiдлiкотниками у виглядi драконовоi голови з ошкiреною пащекою.