Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Дай, Боже, хлопчика»

– Передай Людмилi Карпiвнi, що святкувати перемогу будемо в штабi, а не в ресторанi, – сказав Президент охоронцевi Юрковi. – Впускати всiх, навiть бомжiв. Харчi – народнi. Печена картопля, сало, варенi яйця, кислi огiрки, тюлька з пахучою сiльською олiею, домашня ковбаса. Але – багато. У полив’яних мисках. Чорний хлiб. Обслуга – дiвчата з ансамблю Вiрського чи хору Верьовки.

Вiн висипав у майже погаслий камiн два пакети сухого пального, пiдпалив його. Бiлi кубики кволо затлiли, тодi зайнялися синюватим полум’ям.

І нарештi яскраво спалахнули, осяявши пащу камiна.

Почекав, поки охоронець зникне за дверима.

Павло боявся, що, залишившись на самотi, Богородиця-Покрова знову почне його виховувати. Це якесь наслання. Мука. Одур! Може, вiд «Янки гоу додому»?

Став на колiна перед iконою «украiнськоi Богородицi-Покрови», яку оплатив один iз дружнiх йому олiгархiв. Грецький богомаз скопiював iкону генiально.

Бiльш освяченiшоi iкони в Украiнi немае.

Лик Марii ледь проглядаються, та очi ii пильнi, як рентген, – видивляються Украiну з минулих вiкiв. Столiттями вивчають украiнцiв. А зараз – украiнського Президента, якого на iконi зображено внизу серед iнших украiнцiв.

– Отче наш, який е на небесах! – прошепотiв Президент, i в цей час зателебенив синiй урядовий телефон iз золотавим тризубом.

Вiн подумки лайнувся i встав з колiн. Пiдiйшов до апарату.

– Пане Президенте! Будьте бiля телевiзора, зараз оголосять екзитполи.

Думаю, що Алiгатор i Янаконда прикупили соцiологiв. Зараз побачимо. О, пiшли першi данi. Я передзвоню вам, – сказала Людмила i вимкнула зв’язок. Доглядачка за мною. Ксенине всевидюще око! Щоб воно ослiпло!..

«Веселенька пiсля роздачi пенсii мама кинула лукаво:

– Вася Кабася переконуе Городища, що ти, вродьби, вiд нього понесла, i вiн на тобi буде женицця…

Моi вуха сприйняли це, як повiв теклiвського вiтру з Тульчина. Жирненький, кругленький, масний, як кабанчик, Васька з нашого класу, якого ми вважали не парубчаком, а особою середньоi статi, – раптом набиваеться в батьки мого зернятка.

Та йди ти пiд чортiв хвiст, Кабася!

Але через чотири днi мене почало телесувати. Зернятко просилося у цей осiннiй, вiдмираючий, але живущий свiт. Просилося в Украiну, проголошену два тижнi тому. Як у нiй буде житися моiй мамцi, менi, манюнькому створiннячку з мого лона? Як? Всi кажуть у Городищах, що – краще. Дай, Боже.