Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Дай…

Мама носила Городищам пошту, а я вслухалася в свое життетворяще черево: коли? Кожноi хвилини це може статися.

І тут бiля наших бляшаних ворiт щось загуркотiло. Тодi заскавчали сiнешнi дверi. До кiмнати вкотився Кабася. І не своiм писклявим, а чоловiчим голосякою вигукнув:

– Хватить! Я зробив тобi дитину! Завтра дев’ять мiсяцiв, як ти менi вiддалася! Їдемо до пологового в райцентрi. Збирайся! Хочеш, донесу до «бобика»?!

Через мое немiчне тiло шуганув гарячковитий струм, i я скотилася з вишурганого дивану на долiвку.

І вiдчула, що зернятко проситься на свiт.

Пригадую, як хекав менi в лице Кабася, несучи нас iз двору… Як кидало нас iз зернятком на баюрах… Несли мене на ношах брудним коридором… Мене дуже болiло… Нiби я розколювалася надвое, як горiшина… А тодi – полегшено полетiла над Городищами…

…Наш ставок у кiнцi городiв… поiржавiлий дах школи… Безголова церква… Порослi мохом дахи на фермах… Наше подвiр’я… Мама з дiйницею…

Цицька моя солодко запалилася, коли зернятко припало до неi губоньками.

Так цiлував iх Павлуньо…

На все вiкно палати квiтла масна пика Кабасi з оберемком зiм’ятих чорнобривцiв».

– Виправляй цю фатальну помилку! Виправляй негайно! Що ти робиш зi мною?! Куди потекли грошi? – кричав Павло Люд-Карi. А вона мовчала. – Це ж iще вилами по водi, це ж попередньо! Хто придумав цi дурнi екзитполи? Фальсифiкацii! Цього не може бути! Дзвони губернаторам! Хай беруть пiд контроль протоколи! – вiн цiпенiв вiд страху та злостi.

Страху чомусь було бiльше. – Всiх розжену! Ще е час виправити! У нас крадуть перемогу!.. Людочко, Людасю, я прошу: iдь у Центральну виборчу. Контролюй особисто.

Та Людмила вже не слухала. Вона телефонувала до штабiв Яни та Артура, щоб привiтати iз заслуженою перемогою. У дуже важкiй боротьбi з Дiючим.

Навiть тут, оддалiк вiд Киева, у вiкнах державноi президентськоi резиденцii, грала заграва салютiв над центром столицi.

– Син сказав: «Кожний, хто слухае цi Моi слова та виконуе iх, буде подiбний до чоловiка розумного, який збудував свiй дiм на скелi; i линув дощ, i ринули рiки, i звiялися вiтри i налетiли на той дiм, та вiн не впав, бо був збудований на скелi.

А кожен, хто слухае цi Моi слова, та не виконуе iх, буде подiбний до чоловiка нерозумного, який звiв свiй дiм на пiску; i пролився дощ, i ринули рiки, i здiйнялися вiтри, й налетiли на той дiм, i вiн упав; i великим було падiння його»

Так сказав Син мiй i Божий.