Руденька

 – Вiн вдивлявся в якiсь машини чи людей, якi ймовiрно могли мене очiкувати.

– Так, моя подруга затримуеться.

– Може, вас пiдвезти?

– Нi, дякую.

– Ви впевненi?

– Цiлком.

– Будь ласка, вiзьмiть мою вiзитку. І зателефонуйте менi. – І вiн простяг менi вiзитну картку, а я засунула ii до кишенi, навiть не прочитавши його iм’я.

– Неодмiнно подзвонiть менi, Юлю. На все добре. – Вiн попрямував до машини.

– Гаразд, я вам подзвоню. Вам теж на все добре, – розвiтавшись з випадковим попутником, я нарештi вiдчула полегкiсть.

Я побачила, як повiльно вiд’iжджае його авто… Чомусь у цю хвилину почувалася особливо самотньою. Але здалеку вже показався Анiн чорний X5, що летiв менi назустрiч зi швидкiстю кулi…

Я зайшла додому… все як звичайно… мене нiхто не чекав: вiн не лежав на моему диванi, а вона не готувала бiля моеi плити, якою я все ж таки користувалася двiчi в життi. Нiчого нового, нiчого цiкавого… Що далi? Я намотувала кола по квартирi, крок за кроком настрiй псувався… ставало нудно… Валiза мирно спочивала в кутку пiсля важкоi дороги, i менi не хотiлося турбувати нi ii саму, нi ii вмiсту… Ненавиджу розпаковувати речi… Щоправда, й складати iх я так само не надто полюбляю, але роблю це з великим ентузiазмом: принаймнi, коли кудись летиш, тебе чекае невiдомiсть… а коли повертаешся – ти вже все знаеш… Години через три я, геть занудьгувавши, вирiшила з ким-небудь зустрiтися… Я надягла спортивний костюм, вiчний Moncler… менi навiть не хотiлося брати з собою сумку… Ключi вiд машини, де ж ви, агов?! Помацавши в кишенi, замiсть ключiв я дiстала звiдти вiзитку… Чоловiк у чорному i його незвичайна пропозицiя… чи потрiбно менi знати твое iм’я?… Хто ти? Звiдки ти? Вже взувшись, я стояла коло порога… Побачивши iм’я на вiзитнiй картцi, заусмiхалася… а коли прочитала назву «компанii», то просто розсмiялася… Доля, кохана, це що? Черговий жарт? Чи це все Петина карма?… А може, це взагалi справа рук Петi?… Через п’ять хвилин, я, взута, сидiла за барною стiйкою i гуглила.

Але що його занесло до забутого богом Днiпропетровська? Може… вiн божевiльний… чи любитель пригод?… Google задовольнив усi моi запити. Я надiслала йому sms-ку зi своiм украiнським номером i пiдписалася «Юля (лiтак)». Нi вiдповiдi, нi дзвiнка не було. Я перевiрила номер телефону на вiзитнiй картцi. З’ясувалося, що я помилково надiслала sms-ку на тел./факс.