Руденька

Ми пили чай, смiялися, Петя розповiдав, на якi категорii подiляються дiвчата, ставив менi запитання, на якi я вiдповiдала без вiдповiдi… i… нарештi остаточно й безповоротно заспокоiлося нiчне ризьке небо:

– Все. Ми пiшли гуляти. – Я рiзко скинула плед i пiдвелася з-за столу.

– Собака скажена… я так тебе й не зрозумiв. Ну куди ти зiбралося, курчатко? Зараз знову почнеться дощ.

– Петю… правда… я обожнюю дощ… i ми вже третiй день збираемося з Елею погуляти Юрмалою.

– Гаразд… я тебе вiдпущу за однiеi умови.

 – Петя загадково посмiхався.

– Кажи, але я все одно пiду. – Ми з Елею вже стояли бiля столу.

– Якщо вам дорогою трапиться аптека, купиш нам зубну пасту? – серйозно спитав Петя. – У нас закiнчуеться.

– Яку саме? – вирiшила уточнити я.

– Найкращу. І поцiлуй на прощання старшого товариша!

– У мене до тебе питання, Петю, – раптом вихопилося в мене. – Я ж можу поставити тобi одне запитання?

– Авжеж, давай. – Вiн уважно дивився на мене.

– Як ти почав цим займатися?

– Чим? – з посмiшкою запитав вiн.

– Тим, чим займаешся. Це сталося випадково, чи у такий спосiб ти реалiзував задумане? – Була певна причина, чому менi хотiлося знати вiдповiдь на це запитання.

– Руденька… колись я зможу тобi розповiсти… коли ми питимемо з тобою шампанське на тенiсному кортi. Згода? – Менi здалося, що вiн раптом знiяковiв.

– Домовилися. Бувай. Дякую за приемний вечiр.

– Напиши менi sms-ку, як купиш пасту! – кинув менi Петя на прощання.

Петя мав рацiю: дощ почався знову… точнiше, не дощ, а злива. Мiй бiлий сарафан став прозорим, Елинi брюки можна було викручувати, але ми й далi гуляли… Ми смiялися i насолоджувалися цiею нiччю, ii специфiчним настроем. Аптека вже була зачинена… О четвертiй ранку ми повернулися до готелю… а вже за кiлька годин я вирушила на ранкову пробiжку… i на зворотному шляху все-таки купила найдорожчу зубну пасту, яку тiльки можна було знайти в Ризi.

Менi хотiлося зробити хоч щось приемне людинi, яка знову змусила мене смiятися i повернула менi вiдчуття дитинства. Я не була впевнена, що знову зустрiну Петю… але, з огляду на грайливий настрiй моеi долi… здаеться, я таки мусила його зустрiти.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/ulya-pilipenko/rudenka/) на ЛитРес.