На нашем сайте вы можете читать онлайн «Груші в тісті». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Груші в тісті

Автор
Дата выхода
28 апреля 2016
Краткое содержание книги Груші в тісті, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Груші в тісті. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Юрий Винничук) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Автобіографічний роман Юрія Винничука «Груші в тісті» видавався неодноразово і завжди мав великий успіх. У ньому автор розповідає про Львів кінця 1970-х – початку 1980-х років, тобто про свою молодість: коли він фарцував (цікаво, чи всі молоді зараз знають, що це), вчився в інституті, служив у лавах армії і… любив. Любив усе – дівчат, друзів, поезію, пригоди… тобто саме життя. Тому у «Грушах…» – безліч історій, наповнених шаленим гумором (не завжди цнотливим), деколи майже вар’ятством, львівським колоритом і навіть пікантними подробицями життя львівської богеми 70-80-х років минулого століття.
Груші в тісті читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Груші в тісті без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Я намагався з’ясувати, в чому рiч, але менi звелiли мовчати.
Авто зупинилося на теперiшнiй вулицi Бандери навпроти прокуратури. Серце мое пiрнуло у п’ятки. За тi кiлька метрiв, поки мене вели до прокуратури, я спробував згадати все найкраще у своему життi. Але коли ми почали пiднiматися сходами догори, а прокуратуру проминули, я почав трохи заспокоюватися. Дядечки вiдiмкнули кабiнет. Усерединi були стiл, кiлька крiсел i шафа. У шафi стояли папки.
– Сiдай, – кивнув один iз них.
– Ну, шо ж, – сказав другий свому колезi, – ти вже тут сам, а я пiшов…
– Да, iди… Потiм подзвониш.
– Що ви маете на увазi?
– Югослава, конешно.
– Та це жарти!
– Знаемо цi жарти. Бери ручку, ось папiр, пиши.
– Що писати?
– Якi розмови з тобою як югославом вели. Що просили передати за кордон. Що привезти. Все пиши.
Я здогадався, що мене заклав Ромчик. Хто ж iще!
– Шо задумався? Хто заложив? Можеш успокоiтись. То була не одна особа.
– Послухайте, я навiть не пам’ятаю цi п’янi розмови. Крiм того, я не знайомився зi всiма за руку i не знаю, як кого звати.
– Так шо, тобi фотографii органiзувати?
– Я багато випив, менi весь час пiдливали. Мене справдi запитували про рiзних письменникiв, але я не пам’ятаю, про кого.
– Про Солженiцина пам’ятаеш?
– Пам’ятаю, – вiдмовлятися було безглуздо. – Але ж я нiчого не вiдповiв.
– Да, но ти обiцяв привезти «Архiпелаг ГУЛАГ».
– Справдi? Звiдки ж я його вiзьму?
– Ми тобi дамо.
– Дякую, але розповсюджувати антирадянську лiтературу я не буду.
– А прописку у Львовi хочеш?
– Нi, – збрехав я. – Краще я у Франкiвську буду жити.
Ми довго ще торгувалися, чекiст пригадав усi моi грiшки ще з iнституту, пригрозив притягти за неробство й урештi поцiкавився:
– А якi тобi вiршi передав Богдан Марцiнко?
– Жодних.
– Но повинен передати?
– Казав, що дасть якiсь вiршi. Я iх не бачив. Крiм того, я збираюся сьогоднi додому.
– Ну-ну, куди спiшити? Вiзьмеш у нього вiршi i подзвониш менi. Ось телефон. Тiльки пiсля цього поiдеш додому. Ясно?
Я кивнув.
– Можеш iти.
У пошуках легкого хлiба
1
Я брiв, наче сновида, куди ноги вели, а ноги вели мене на Ринок до «Кентавра». Незважаючи на бiлий день, у кнайпi було тлумно. Я сидiв сам за столиком, i менi було зовсiм незле. Незабаром до мене пiдсiли двi гарненькi дiвчини. Обидвi високi, та це едине, що у них було спiльне.










