Груші в тісті

Одна з них мала кругленьке личко, густе темне волосся i налите здоров’ям тiло. Друга була руда, з тонкими рисами обличчя i хитрим поглядом.

Дiвчата замовили по коктейлю i запалили, я тупо дивився на iхнi фужери, в яких чотирма кольорами вигравав напiй. Вони цмулили його через соломинки й упiвголоса перекидалися якимись дурними фразами. Тiльки я подумав, що варто з ними заговорити, як до столу пiдсiв четвертий персонаж, грузин, приблизно мого вiку.

Вiн вiдразу почав лiпити анекдоти, й дiвчата ожили. Потiм вiн запропонував випити за знайомство.

Грузин вирiшив, що ми одна компанiя, i почав виставляти коктейлi. Звали його Тенгiз, i цiкавила його бiльше тiлиста Оксана, тож я зайнявся рудавкою. Вiд випитого дiвчата розслабились, але до певноi мiри. Коли грузин почав пiдбивати свою кралю усамiтнитися, вона нiяк не погоджувалася.

– А всi разом поiдемо?

– Я не знаю… – мимрила Оксана. – Мар’янко, як ти?

Мар’янка зиркнула на мене.

– Можна й поiхати, – вiдказав я.

Грузин пiймав таксi, ми виiхали на Личакiвську i, завернувши на Мучну, спинилися бiля кам’яницi у глибинi подвiр’я.

Тенгiз винаймав тут помешкання.

У нього виявився чималий бар: на столi з’явилися коньяк, шампанське, м’ятний лiкер, сир, червоний кав’яр i цитрина. Господар став демонструвати своi коктейлi. Панночки були в цiй справi ще недосвiдченi й не знали, як такi коктейлi вставляють.

Потiм ми стали цiлуватись, i коли я врештi вiдiрвався вiд Мар’яниних уст, то помiтив, що ми самi. Тепер нам не зоставалося нiчого iншого, як перебратися на канапу.

– Зачини дверi, – попросила Мар’яна.

Заки я припер дверi фотелем, вона скинула джинси.

2

Вечорiло. Ми лежали на канапi, я дивився у стелю, смоктав через соломинку шампанське i намагався виплутатися з Мар’яниних розпитувань. У певнi хвилини панночок починае цiкавити, кого вони пригостили своiм скарбом. Правди в моiх вiдповiдях було обмаль. У таких випадках я називався художником. Це справляло позитивне враження i позбавляло багатьох iнших запитань.

Говорити дiвчинi, що ти поет – небезпечна рiч, бо вона вiдразу ж попросить щось прочитати, а якщо вона у поезii тямить, як вовк на звiздах, то ризикуеш виглядати на сьвiрка. Художник – це вже щось iнше. Тут навiть не конче мати картини, можна сказати, що робиш мозаiку чи розмальовуеш церкви, i продемонструвати вiтражi «власного» виробу. Я навiть не пiдозрював, що не мине багато часу, як я i справдi зароблятиму на життя малярством.