Сліди на піску

За окупацii чеснi письменники, якi постановили не йти на компромiс з ворогом, пiдписували контракт з власним сумлiнням, i цей ангажемент примушував iх дотримуватися заполiтизованостi; нинiшнi умови договору з самим собою набагато сприятливiшi, оскiльки вiдпала спокуса покращувати свое життя цiною колаборантства, а сповiдування iдей мистецькоi самодостатностi нiхто сьогоднi вже не вважае вiдступництвом, втечею з поля бою – i е воно нормальним чинником творення високоi штуки…

Я так багато написав про неволю Украiни, про боротьбу нашоi нацii за свободу, я увiбгав у пiдтекст своiх iсторичних романiв люту ненависть до окупантiв, а скiльки iм послав проклять – та вiд одного лише мала б настигнути ворога найтяжча кара, а скiльки слiз пролив над горем мого народу – i як мало присвятив уваги красi рiдноi землi! Я хотiв би тепер, якщо залишилося в мене ще трохи часу, написати такий твiр, щоб навiть ескiмос, прочитавши його, мусив би палко полюбити мiй край.

І хотiв би теж, щоб вiднинi i назавше поняття батькiвщина, Украiна не будили бiльше почуття болю, втрати, жадоби помсти, а явилися людям знаменням неповторноi краси, яка е вiнцем вiльного народу. Я прагну, щоб надалi надiя не межувала в нас з вiдчаем приреченого, а була позитивним станом нашого духу. Така моя позицiя сьогоднi, мiй Великий Метре.

Занурившись у глибiнь власних писань, я вряди-годи втiшався своiм умiнням, а деколи й розчаровувався примiтивнiстю письма, та це не примушувало мене розпачати, бо ж абсолютноi рiвноваги у мистецтвi ще нiхто досягнути не зумiв… Та чи то вiд перевтоми, а напевне – так, я почав спостерiгати, як на маргiнесi проступають iнодi два слова – знайоме латинське словосполучення «nota bene».

Воно менi вказувало як на недолугi мiсця, так i на зерна новоi мислi в моiх текстах; цi слова з’являлися й зникали, а деколи надовго залишалися на полях збляклим чорнильним слiдом; хтось-то ними зупиняв мене, застерiгав, радив, i я в тривозi задумувався не раз над потрiбнiстю чи непотрiбнiстю того, що зробив. Це словосполучення набирало для мене iншого, нiж усiм вiдомого, значення: його iмператив ставав голосом моеi совiстi й волi, гамiвною сорочкою, i я збагнув нарештi, що то проявляеться на маргiнесi образ моеi другоi сутностi, вiдчуженоi вiд мене на вiдстань сумлiння, здiбностi й любовi.