Перли і свині

– Ви мiшки сала i лайна! Ви покидьки! Ви втiлена непотрiбнiсть батькiв, що народили щуренят, а не вищу хвалу усього земного. Подивiться уважно на мене, – але Абрахам Лi i не думав дозволити нам пiдняти голову. – Я пройшов школу схiдних мудростей, я пройшов життя, як шило масло… – Вiн зупинився, i два бiльмуватих ока з коричневими устрицями, як перископи, зависли над нашими обличчями. – Але Бог вас кличе! Ви чуете?

Але як ми не прислухалися, окрiм вiтру, не чули нiчого. Тодi рачкування продовжувалося.

Нарештi до мене дiйшло, я зiрвався на ноги i крикнув:

– Ага. Я просвiтився!

Абрахам Лi усмiхнувся, пiдняв нас за петельки, красиво вигнувшись своею змiiною талiею:

– З прибуттям i просвiтленням, шановнi брати i сестри!

Дверi прочинилися, i ми пiшли теплими персидськими килимами, серед золотих пiдсвiчникiв, барокових дзеркал, оголених красунь, що тихо шастали у полуничних прозорих тунiках. У кожнiй кiмнатi на нас дивилися маленькi ангели над головою самого Абрахама Лi, великого, чорного й усмiхненого, i цi мiнiатюрнi ангели клали на його голову вiнки з вiковiчного лавра.

Така-от картина. Аби я у той момент розбирався в етицi вiри, то моя уява намалювала б зовсiм iншi картини, допустимо, хтивого клишоногого Люцифера, що наколюе на вила по декiлька десяткiв абрахамiв лi; а так я його просто ненавидiв i водночас захоплювався. Виною, звiсно, були випивка, жiнки i вседозволенiсть, з якими нас вiтав наш новий пастор. Нiчого особливого, як на той час.

Простiр кiнця вiсiмдесятих – початку дев’яностих двадцятого столiття у цiй частинi, у цiй заводi вакууму людського спiлкування нагадував цирк, що несподiвано звалився з поiзда на забитому i дикому полустанку, з одним магазином, телевiзором, сторожем та путiвником i начальником в однiй особi; цирк цей оглушував справжнiсiнькими вибухами, справжнiсiнькими катастрофами, якi тягнули за собою трагедii i нагадували тубiльця, що отримав розрив серця, коли зранку задзвонив будильник, подарований мiсiонером.

Пiзнiше все це викликало дикий регiт, але час ще не прийшов. Я не знаю, хто напоумив на цю стезю Абрахама Лi, але якщо тверезо подивитися, то вiн не був-таки бiлою вороною на фонi свого мавпячого африканського царства.

Головне – логiка, нехай вона призводить до бомбардування Хiросiми. Завжди можна висидiти i протримати розумну паузу. Що й умiв робити чорний i риплячий, наче водопровiдний шланг, Абрахам Лi.