Царівна

– В циганi! Помiркуйте лише собi, дорога панi професорова, в простiм якiмсь музикантi! Таже я би… Матiнко божа!.. І то, бачите, – говорила вона дальше, – донька чесних людей, донька священика! О неi мав старатися[17 - Старатися (о неi) – свататись.] якийсь заможний купець, але вона про його й чути не хотiла. Вкiнцi був вiн ще настiльки зухвалий, що ставився перед панотця й просив о руку доньки. Тодi мала збутися страшна сцена. Однi оповiдали, що проступника вигнали таки зараз кудись, другi, що мати вступалася дуже за донькою i що вiн з нею одружився, лише що вона скоро померла, давши дитинi життя.

Іншi кажуть, що вона його сама просила покинути ii, а потiм i отруiлася сiрниками. Ат! хто iх там знае, де правда? Вона була ще дуже молода. Мала ледве дев’ятнадцять рокiв. Боже, боже! – додала згодом згiрдливо. – Таке молоде, а вже таке зiпсоване! Хто знае, що з неi було би ще зробилося, якби була жила; а так смерть зробила одним замахом всьому кiнець.

– А чие ж вiн iм’я мае? – спитала тiтка цiкаво.

– Таже бачите: iм’я батечка свого гiдного.

– Отже, мусили-таки побратися?

– А бог iх там знае! Щодо мене, то я гадаю, що справдi побралися й що вона його опiсля просила покинути ii, а сама взяла та й отруiлася сiрниками. Це, бачите, я тому так думаю, що вiн зараз по ii смертi кудись забрався. Без причини був би не забирався.

– Та куди забрався? – спитала тiтка.

– Таже бачите: до Молдави. Хтось-то говорив, що вiн зiбрав собi нову банду та й чкурнув туди з людьми, що йшли в Молдаву на роботу.

– І не вернувся вже?

– Не вернувся до нинiшньоi днини.

– А дитина?

– Дитина росла коло дiда та баби; коли ж панотець помер, а дитину треба було вже доконче посилати до школи, скликала стара раду. Якийсь первий брат музиканта, бездiтий мужик-газда, наперся взяти дитину за свою. А надлiсничий, свояк небiжки, i собi намiгся взяти хлопця. «Воно, – казав, – менi ближче, як тобi. Врештi ти кажеш, що не зробиш з нього пана, лише газду; ну, а менi, може, бог допоможе вивести його на щось лiпше, як на простого газду».

Той собi, а цей собi! Брат музиканта, розказують, був тодi дуже лютий. «Тобi, – каже, – сиротинського гроша забагаеться, що йому панотець оставив, а не дитини. Тебе цiлий повiт знае, який ти захланний! Ти виховаеш його так, що вiн буде своеi родини соромитися, що буде так само кров з мужикiв ссати, як ти i тобi подiбнi. А я не так хотiв його повести. Та нехай дiеться божа воля! Час покаже, хто мав лiпшi намiри, чи я, простий селянин, чи ти».