У неділю рано зілля копала

Цигани разом з Раду спали, мов убитi, i лиш два усунулися з-помiж них котячими рухами. Був то старий Андронатi i його вiрний товариш музикант-цимбалiст, що нiколи з ним не розлучався. Обидва вони змовилися наперед не пити стiльки, що другi, а як всi поснуть, винести Мавру з шатра враз з дитиною i тим способом вирвати ii з рук Раду та охоронити вiд смертi або щонайменше – вiд якого калiцтва. Постанови старшини мiж циганами були iнодi страшнi, i тому вони порадилися мiж собою, не втягаючи нiкого в тайну, винести скорше як за чотири днi Мавру з шатрiв та так вирятувати ii вiд лиха, смертi.

А маючи ii раз поза шатрами, вони вважали ii врятованою. Мавра була мудра i хитра i, певно, дасть собi раду в життi, заки знов коли стрiнуться. Дитину ii пiдкине Андронатi бездiтному багачевi… може, от там десь в однiм iз сiл за горою Чабаницею, i буде все добре. Лiпше так, нiж загибати або бути покалiченою на весь вiк. Раду любив iнодi калiцтвом метатись на своiх ворогах, i того боявся старий музика.

І наколи справдi всi заснули сильним сном вiд трунку, заправленого Андронатi усипляючим зiллям, за котрим ходив вiн два днi по горах, Андронатi i товариш винесли Мавру з дитиною з шатра.

Не гинути мала вона, молода i красна, одинока дитина його, як яка звiрюка, але жити. Жити мiж добрими людьми ще дальше. Свiт широкий, бог годуе всiх i ii вигодуе також. При Раду iй оставатись годi, – вiн пiмститься на нiй на цiле життя, наколи вона лише пiдiйметься на ноги. В свого славного батька, семиградського отамана циганiв, своею злобою вдався, лихий i мстивий, як смерть, дарма що красний, як мiсяць, i понад свiй вiк мудрий.

Мавра, також упоена зiллям, спала, мов мертва, як ii виносили, i не чула нiчого. Лиш мiсяць бачив та зорi, що дiялось, бiльше нiхто.

Андронатi дзвонив зубами, як ii виносили, з жалю угинався. Але лiпше нести на ласку мiж чужi люди, як бачити вбитою або навiки покалiченою. Так все ще побачить ii колись у життi, пiзнiше або скорше вiднайде, але калiкою бачити гiрше, як смерть.

Ішли Чабаницею попри гучливу рiку, що пiнилася i металася в своiм ложиську, диким розгоном розбиваючися вiд часу до часу об велетнi-каменi.

Ішли в противну сторону вiд своiх шатрiв, аж найшли вiдповiдне мiсце, де були певнi, що воно i оподалiк вiд села, i… навiдуване людьми.

Недалеко млина недавно повдовiлоi багачки Іванихи Дубихи, гетьте вiд села, уклали Мавру пiд високою, розложистою смерекою i зоставили.