Через кладку

Я донька бiдних родичiв, i маю лиш одне бажання в життi, а то – вiддатися студiям фiлософii; по бiльшостi я вже гiмназiальнi студii маю, лиш латини й греки менi ще недостарчае. Треба б ще з рiк попрацювати, щоб здогонити те, що не мала можностi здобути. А вiдтак за границю (а може i не конче!), на академiю. Оце мое бажання, моя постiйна мрiя, найулюбленiша iдея, з котрою я не розлучаюсь нi вдень, нi вночi, дарма що займаюсь i хатньою працею, i вiддаюсь з великим замилуванням i музицi, i одноi хвилиночки не сиджу з заложеними руками.

Вся праця ся займае моi руки, але дух бажае чого iншого! Та куди я загналася? Я кажу коротко, прямо. Я рiшилась вийти за вас замiж, пiд умовою, щоб дали Ви менi можнiсть вiддатись дальшим студiям… а там i покiнчити iх, та все оце – пiд Вашою достойною управою й дозором, моя-бо рiдня противна мойому плановi. За все те приймiть у замiну мене, котра сповнить свято всi на себе повзятi обов'язки проти вас i не буде вашою довжницею пiд жодним взглядом. Фотографii своеi не прилучаю до цього письма, бо на разi такоi на маю, але опишу вам лiпше сама себе.

Я – негарна, щоб, борони боже, цього не думали. Я цiлком негарна. А одно, що може разило б вас у менi – це мiй голос (котрого сама не терплю), кажуть, альтовий, – та що я винна! Сестра смiеться й каже, що це найгiрше! (Вона дуже строга й поважна в своiм осудi). Очi моi, кажуть у хатi, молодi, як у молодоi кiтки (сталевоi барви). Нiс, на мою думку, рiшуче загрубий. А про уста цiлком нема що сказати. Тепер я нещаслива. Але, ставши вашою жiнкою, я буду найщасливiша людина на свiтi, Ваша вiчно вам прихильна i вдячна Маня Обринська.

P. S. Забула ще одне: спом'янути про свiт, з котрим зношуся тут (оскiльки родичi дозволяють), себто про своiх товаришiв i товаришок, iх небагато в мене. Найлiпша товаришка за границею, друга вийшла замiж, а товариш… то… навiть сумнiваюся, чи заслужив, щоб так його назвати. Це наш сусiд – Богдан Олесь. Молодий урядовець, що живе тепер у своiх родичiв, син-одинак заможного панотця (послiднiй прямо з мужицького роду), вiд чого й звуть молодого тут i там – «гордий мужик».

Чоловiк, як кажуть у нас в хатi, талановитий, поважний, тактовний (гу, як не терплю його за це), з будучнiстю «блискучою», один з украiнцiв, з котрим буде колись наша суспiльнiсть числитись i ним гордитись. Так кажуть у нас в хатi, за винятковi середущого брата, котрий впевняе, що з нього виробиться з часом «урядова машина» й такий же деспот.