Через кладку

– Що вам, мамо, сьогоднi? – спитав я. – Несу цвiти, то й несу. Чи варто з цього робити квестiю?

– Варто остiльки, мiй хлопче… – обiзвалася вона, пiдсуваючи окуляри аж на чоло, неначе вони заважали iй у тiй хвилинi дивитись повним поглядом на сина. – Варто, оскiльки вже давно хотiла я спiмнути, щоб ти… там… – вона кивнула головою в сторону Обринських, – не зачинав собi з дiвчатами, а особливо з молодшою. Вона не для тебе.

Менi вiд ii слiв вдарила вся кров до лиця.

– Що вам, мамо, на думку приходить? – спитав я.

– Воно манi не вiднинi на думцi, не новина для мена, – вiдповiла вона сухо. – Я завважила вже вiд довшого часу, що ти тою дiвчиною займаешся. Хочу тебе власне остерегти, що та Маня не е партiя для тебе. А бiльше нiчого. Обринський хоч чесний i вищий урядовець, але вбогий. Родина бiльша, видатки великi… що вiн може донькам дати? Нiчого майже. Я розсмiявся вголос, не вiдповiвши нiчого. Мати вразилася й поглянула проникливе на мене.

– Такоi голоi невiстки, – почала наново, – я не приймаюся, сину, i не дозволю нiколи, щоб мiй син, одинока моя дитина, внук владики, над котрою я, лиш господь знае, як дрижала й дрижу, котру сама одна виховувала на людей… бо батько, як сам знаеш, за своiми требами… а там… (тут вона викривила гiрко уста) – i за… склянкою… не так побивався за нею, як я.

Тому ж тепер… де б я мала своiм сином, чоловiком уже на становиську, радуватися iй гордитися, вiн звертае свою душу до… такоi Манi! Де твоя розвага, де твiй звичайний розум?

Тепер я вже не смiявся.

Випростувавшись проти неi, що була висока ростом, так що майже перевищив ii статочну постать, я спитав:

– До якоi Манi, мамо? Чи маете ви тут на думцi панну Обринську?

– Так, панну Обринську, якщо я з замалим респектом про неi виразилася, – вiдказала глумливо. А вiдтак додала: – Ми розумiемооя добре, мiй сину, i не потребуемо мiж собою полiтикувати. Я тобi повторяю ще раз: я завважила вiд довшого часу, що ти займаешся Обринською, хоч нiколи про те й не згадуеш. А ця дiвчина не для тебе, Богдане.

Дай собi з Обринськими спокiй, а найбiльше з нею. Дiвчина готова вроiти собi, що справдi будеш з нею женитися, мiж тим коли ти повинен сам обчислити, що з такоi женячки нiчого для тебе не вийде, i що передусiм я е тiею, що для одинокоi своеi дитини вибере пару. Ти повинен у священичих кругах обзиратися, але не йти мiж урядовцiв. Що там знайдеш? Статок, маетки? Там усе без фундаменту. Дiвчата виховуються для ока. Все iх майно: поверховнiсть.